Операція «Нейтралізація», або Судилище з фарсом

Цього листа передали журналістам «ЕХО» представники громадськості Новосанжарського району (під поданням було 32 підписи переважно мешканців Соколовобалківської сільської ради). Оскільки у листі міститься коментар щодо подій сесії Новосанжарської районної ради, про яку ми писали на сторінках тижневика, друкуємо його повністю, без скорочень, зберігаючи авторську стилістику.

17 вересня цього року частина депутатів Новосанжарської районної ради, здебільшого керівники різних підприємств і навіть державні службовці, грубо ігноруючи українське законодавство, у тім числі трудове, поквиталася з редактором районної газети Олександром Зінченком. Поквиталася не за прорахунки в його керівництві редакцією, а за… критику у «Світлиці». Ось так — без суду і слідства, самочинно визначивши «необ’єктивність» чи «неправдивість» його публікацій, возвівши себе в ранг експертів від журналістики. Маючи в руках «контрактний зашморг» та використовуючи брудні «кулуарні ігрища», вони створили ситуацію, за якої більшість депутатів не змогли визначитися, на який термін той контракт продовжити: на рік чи на п’ять. У результаті жодна з пропозицій не набрала мінімальної кількості голосів, і вже наступного дня голова районної ради Геннадій Супрун своїм розпорядженням звільнив Олександра Зінченка з посади редактора. Ми попросили Олександра Вікторовича прокоментувати хід останньої позачергової сесії, де розглядалося питання щодо продовження контракту з ним. (Очевидно ця частина тексту написана представниками громадськості. Далі йде, власне, коментар Олександра Зінченка. — Ред.)

— Відразу хочу зазначити, що в журналістиці я з початку 1989 року, більше двох десятиліть є членом Національної спілки журналістів України, тож право коментувати події мені дає не тільки стаття 34 Конституції, а й Закон «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», де у статті 2 зазначено: «Засоби масової інформації можуть проводити власне дослідження і аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати» (виділено мною. — Авт.). Роблю акцент на останньому слові, бо депутат районної ради, керівник державного підприємства Василь Красюк звинуватив мене якраз у коментуванні подій. «Не треба своїх коментарів!» — обурювався він з трибуни, прагнучи переконати колег, що газета зовсім не пише про очолюване ним держпідприємство «Новосанжарське лісове господарство». Ніби не було останнім часом кількох публікацій підряд: про запуск лінії з випуску паливних гранул, про нове місце відпочинку, до Дня працівників лісу… Але хіба не варто піти на брехню, коли влада попросила? Коли голова райдержадміністрації Сергій Бульбаха відверто зізнається у виступі, «чому нам неугодний такий головний редактор»: бо пише «однобоко і необ’єктивно», а головне — дозволяє собі коментувати події! Це вони визначили за своїми, лише їм відомими стандартами, які, вочевидь, і хочуть нав’язати громаді району, прикривши рота журналісту. При цьому Сергій Володимирович похвалився: нині, мовляв, не та влада, що колись, вона не буде газеті «вказувати, наголошувати або просити про щось, і писати можна про що завгодно», але потім ця влада просто не заплатить редакції за висвітлення діяльності РДА або ініціює звільнення редактора. Зверніть увагу: голова райдержадміністрації, яка не входить до складу засновників редакції і не має на те делегованих повноважень, вносить до районної ради пропозицію продовжити контракт з редактором на один рік, без будь-яких на те аргументів і пояснень. Уже цей факт вказує на непереборне прагнення високопосадовців не бачити Зінченка очільником газети.

Передплатники повинні знати, що в цьому році райдержадміністрація не заплатила жодної копійки за висвітлення її діяльності на сторінках «Світлиці». Тобто, «піарили» чиновників, друкували їх регуляторні акти і різний «офіціоз» практично за власний рахунок. І ніхто з депутатів не поцікавився, а чому? Та й сам Сергій Бульбаха з трибуни цього не пояснив, напевне вважаючи таку обставину дріб’язковою і не вартою уваги. Хіба цій людині, яка торік лише офіційно задекларувала майже два мільйона гривень, зрозуміти, що таке безгрошів’я і як доводиться виживати в умовах тарифів на поліграфічні послуги, що регулярно зростають?

Взагалі, у мене після останньої сесії склалося таке враження, що у Новосанжарському районі віднедавна діють своя конституція і свої закони, встановлені місцевою владою. Інакше як сказане Сергієм Бульбахою з трибуни («Коли журналісти дають власну оцінку, то це неприпустимо!») стикується з уже названою вище статтею Закону? А як щодо заборони втручання державних органів і їх посадових осіб у творчу діяльність журналістів? Як стосовно того, що діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту, затримання, звільнення (ст. 17 того ж Закону)? Чи відчуває голова РДА після цього свою політичну відповідальність за ту антидемократичну позицію, яку сповідує як представник президентської вертикалі?

Коли мене запросили до слова, я відразу підкреслив, що з юридичної точки зору стоїть питання продовження контракту перш за все з адміністратором. І розповів, що за весь період керівництва редакцією (а це дев’ять років) зроблено поточні ремонти приміщення, як усередині, так і зовні, замінено вікна і вхідні двері, повністю замінено меблі, придбано сім комп’ютерів і принтери до кожного, два дороговартісних фотоапарати, уперше за свою 80‑річну історію редакція самостійно купила новий автомобіль. Донині не виникало ніяких заборгованостей. Завдяки довірі читачів удавалося уникати значного спаду тиражу. Хіба вищенаведені факти не є головною оцінкою роботи редактора? А чи цікавились виразники інтересів громади в самої громади, яка газета їй потрібна?

Виступаючи з трибуни чи з місця, депутати свідомо це замовчували, не задали жодного запитання в плані моєї фінансово‑господарської діяльності, говорили тільки про критичні публікації чи про «неправильну» редакційну політику, та й то загалом, у цілому, без назви конкретних публікацій. Приміром, Володимир Замула першим задав тон обговоренню, і з його спічу можна було зрозуміти одне: це газета винна в розколі Соколової Балки, де він донедавна очолював дві приватні агрофірми. Бо «листи одних друкує, а позицію інших замовчує». Про соколовобалківський конфлікт знають уже і в столиці, він не стихає щонайменше п’ять років, у ньому не можуть поставити крапку навіть правоохоронці. До всього зауважу: жодного разу «Світлиця» не була ініціатором публікацій про цей конфлікт, в основному оприлюднювали колективні звернення, бували в селі й на запрошення самого Замули, висвітлювали його точку зору на події. Але хіба вина газети, що його супротивники більш активні? Чому головний герой цього конфлікту свого часу відмовився від інтерв’ю, а після оприлюднення позиції опонентів зателефонував і пригрозив журналістам: «Ви там, хлопці, не заривайтесь!».

Проте свою солідарність з Володимиром Замулою озвучив і депутат Микола Харченко: «Чомусь у нас не виходить, аби газета відігравала об’єднавчу роль у районі. Нема тієї жилки, яка б поєднувала те все, що робиться, хороше, бо поганого у нас і так достатньо навколо, — говорив він. — Суть питання полягає в тому, що засновником газети є районна рада, і Олександр Вікторович є працівником цього органу, і повинен рахуватися з думкою керівництва і тих людей, які зараз стоять на чолі району».
Докір Миколи Олексійовича визнаю справедливим. Дійсно, я досі вважав, що найперше слід дослухатися до думки читача, того, хто віддає свої часом останні гривні на передплату «Світлиці». До проблем простого жителя новосанжарської громади. Це їх часто порушувало видання, пишучи про непрацюючі водогони, про розбиті дороги, про завищені тарифи, про чванство чиновників і тому подібне. Тобто, своїми публікаціями захищали громаду від байдужості і неспроможності влади, а треба було захищати владу від громади! Обходити «гострі кути», пом’якшувати людське невдоволення, замовчувати окремі негаразди, «бо їх і так у нашому житті забагато». І навпаки — штучно вишукувати «позитив» і клеїти його до власть імущих. То тільки Правова ідея Європейського Суду вказує на обмеженість захисту публічних осіб, у тім числі голови райради та голови РДА, які за посадами відкриті до критики і мають бути готовими до дискусії з питань, що становлять певний інтерес для громадськості. Але хто знає про ту європейську ідею в головному адмінбудинку району? Хто там бачить різницю між демократією, якої не буває без свободи слова, і політичним каліцтвом? Нам тільки втокмачують у мізки, що йдемо шляхом європейського вибору, що нова влада за європейські цінності тощо. Які насправді їх цінності — показала остання сесія районної ради. У демократичній державі після таких публічних виступів дорога до влади, зокрема через вибори, перед цими депутатами назавжди б закрилася. Бо не представникам влади визначати об’єктивність чи необ’єктивність публікацій, а рядовим споживачам інформації, які за неї платять, тобто читачам. Але у нашій державі досі все навпаки.

Тепер стосовно позиції керівника районної ради в цій ситуації. На моє переконання, Геннадій Супрун чи не найбільше був зацікавлений у тому, аби сесію перетворити на судилище з фарсом і якнайшвидше позбутися Зінченка. Від виступу з трибуни він утримався, проте з місця головуючого задавав запитання такого ж характеру: «Чому у «Світлиці» часто друкується депутат Борис Федоренко?» або «Чи вважаєте ви нормальним, що у квітні місяці в газеті було опубліковано звернення 18 депутатів районної ради і нижче — коментар пана Зінченка?». Сам іронічно коментував ледь не кожне речення тих колег, які закликали до законності, об’єктивності, виваженості. Віктор Дубович не втерпів і звівся з місця: «Ви, Геннадію Івановичу, ведете себе так, що неприємно споглядати. Коментуєте виступи опонентів ще гірше, ніж Зінченко. Відразу видно, що тут є ваша особиста неприязнь, і це всі бачать. Я жалкую, що сюди прийшов, чесне слово! Коли ви обиралися головою районної ради, зовсім не такою людиною були!»
Об’єктивно виступив і Анатолій Кожухаренко: «Я не проти Зінченка, а проти гнилої системи, коли якщо не хочеш потрапити в немилість — не приходь на сесію. Оце й зараз хочеться просто помити руки і піти з сесії, бо таке враження, що тут зводяться порахунки».

Прикро, що на бік чиновників стали деякі мої колеги, яких я вже не можу назвати побратимами по перу. Вони аж захлиналися від радості, виносячи на перші шпальти публікації під заголовком «Чому редакторська булава випала з рук Зінченка». Перед тим не поцікавились, чим живе «Світлиця» і як виживає без фінансування з бюджету; не зрозуміли, бо й не хотіли зрозуміти головного: є Зінченко адміністратор, а є Зінченко журналіст. І припиненням контракту закрили рота саме журналісту, не довівши законним чином фактів його «необ’єктивності», не озвучивши жодних претензій до його фінансово‑господарської діяльності! Свою «сенсацію» поставили під рубрику «Дописався», і це багато про що говорить. Вочевидь, їм радісно, що «Світлиця» невдовзі стане покірною газеткою, яка вірою і правдою служитиме далеко не бідному чиновництву, роблячи з нього «білих і пухнастих» слуг народу. Не здивуюсь, коли тепер швидко знайдуться на це і гроші з бюджету. Ваші гроші, шановні читачі — платники податків! А тепер ви для них ще й потенційний електорат, якого через районку спробують переконати, за кого треба віддати голос.

Водночас я вдячний тим, хто знайшов слова підтримки, хто не поспішив відвернутися від Зінченка, аби й самому не потрапити в немилість до нинішніх правителів. Таких насправді мало, але вони є! Хто не почувається рабом і кого можна записати до числа таких же сильних духом, як геніальна поетеса Ліна Костенко, яка ще в березні 2010‑го ніби про сесію нашої райради написала:

Дивлюся ввечері і вранці,
Милуюсь депутатським гроном.
Яка гармонія і танці,
І єдність змій з Лаокооном!
Прости мені, мій змучений народе,
Що я мовчу! Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш-сієш, а воно не сходе,
І тільки змії кубляться й сичать!
Шакали знову ошукали,
Тепер вони вже не шакали,
Тепер вони: то «за», то «проти»,
То шахраї, то патріоти.
Доборолися! Добалакались!
Досварилися, аж гримить!
Україно, чи ти була колись
Незалежною хоч на мить:
Від кайданів, що волю сковують,
Від копит, що у душу б’ють,
Від чужих, що тебе скуповують,
І своїх, що тебе продають?!
Популяція! Нація! Маси!
І сьогодні, і вчора, й колись
Українського пекла гримаси
Упеклися мені. Упеклись!
Щиро ваш –

P. S. Ми, представники, громадськості, глибоко стурбовані таким станом речей, що ведуть не до задекларованих європейських цінностей, а до тридцятих років минулого століття, коли так звана «польова трійка» мала право виносити людині вирок і визначати її долю. Тому звертаємося до всіх читачів, до журналістської спільноти, до правоохоронних органів з проханням дати гідну оцінку діям представників влади, окремим депутатам у Новосанжарському районі, які за відмінне від владного слово та з метою позбутися критики на свою адресу буквально відібрали в Олександра Зінченка право на професію, право журналіста на висловлення своєї позиції. Те, що сталося в залі засідань адмінбудинку, можна назвати не тільки судилищем, спланованою операцією «Нейтралізація неугодних», а й запровадженням перед виборами політичної цензури, намаганням обмежити конституційне право громадян на свободу слова і залякати місцевих журналістів, нагадавши їм, хто керує районом і з ким «треба рахуватися».