Не проїхав мимо

Написати цю невеличку статтю мене примусила публікація в «ЕХО», у якій було написано про добрих і безкорисливих людей.

Прочитав замітку про те, як водій автобуса разом із касиром автостанції та невідомим чоловіком знайшли і повернули жінці гаманець із великою сумою грошей. Гідний поваги вчинок, що й казати. І добре, що про це написали в газеті. Адже добрі справи потрібно пропагувати, щоб люди не думали, що в нашій країні все погано, громадяни у всьому зневірились і думають лише про себе. Ні, це не так. У будь-якій ситуації, у будь-які часи в кожного із нас залишається можливість бути порядною людиною, допомогти своєму ближньому в біді.

Хочу розповісти про ситуацію, у яку потрапив сам. Було це в зимову пору. Повертався із Полтави на власному автомобілі. Аж раптом у нього заглох двигун. Було це поряд із селом Мачухи. Я  відкрив кришку капота, подивився на агрегати і лише потилицю почухав. Це ж «іномарка», у ній усе закрито, ізольовано. Нефахівцю неможливо розібратися і знайти причину поломки. А воно вже вечоріє. Стою біля машини і думаю, що ж мені робити. Аж раптом поряд зупиняється інший автомобіль. Виходить із нього чоловік у міліцейській формі. Підходить ближче. Упізнаю земляка, Василя Кіптілого, який у взводі ДПС працює. Він упізнає мене. Розповідаю про свою проблему. Василь Анатолійович пропонує:

— Давайте, доки не стемніло я вас відбуксирую в Кобеляки. А вдома вже будете думати, що робити далі.

Сказано — зроблено. І ось через якусь годину я вже у Кобеляках. Запропонував чоловікові гроші за допомогу, але той відмовився. Каже, ми ж повинні один одному допомагати. Ми ж люди.

Отака проста історія. Ніби й нічого незвичайного чи героїчного. А я її пам’ятаю вже кілька місяців. Таки ж ми — люди, якщо не втрачаємо здатність і бажання допомагати.