21 день в лікарні

До редакції надійшов лист від Надії Символ, жительки Полтави, яка лікувалась у Кобеляцькій районній лікарні. Під час перебування на стаціонарі жінка познайомилась з іншою пацієнткою на ім’я Тетяна Сидоренко з села Кишеньки Кобеляцького району. Спогади про цю людину не полишають автора листа і вона прохає допомогти знайти Тетяну. Я інколи приїжджаю у Кобеляки погостювати у дітей. Зараз диктую цей лист моїй онуці, щоб вона за мною написала, а потім надіслала вам. Хворію цукровим діабетом, у мене відрізані пальці на правій нозі, довелось лікуватися у хірургічному відділенні Кобеляцької райлікарні. Там я познайомилась з однією жінкою на ім’я Тетяна, про яку і хочу розповісти. Ми разом лежали у восьмій палаті у 2008 році. Пам’ятаю, як її привезли у дуже тяжкому стані (зі зламаною ногою), тоді вона була під постійним наглядом лікарів. З часом Тетянка почала приходити до тями. Я не розуміла, чому мене, літню жінку, так притягувало до неї, вона була мені як донька. Ви не повірите, ми розмовляли з нею і на душі ставало так легко. Їй хотілося розповісти про всі негаразди та те, що найдорожче є в моєму житті. Поговоривши з нею, забувалися всі хвороби і неприємності. Мені 60 років, за професією — психолог. Неозброєним оком було видно, яка чиста та юна душа у Тетяни. Вона говорила, що сумує за сімома дітьми, вони маленькі, кожен має свій характер. Таня про них так розповідала, що я вирішила нібито вона багатодітна мама, а виявилось, що вона керівник художньої самодіяльності і ці дітки ходять до неї на репетиції. За 21 день про людину можна багато чого дізнатись та всього не напишеш. Було Тетянка підніме голову, а на очах сльози. Запитую: «Болить?», а вона каже: «Ні», — і посміхається. Ніколи про біль не зізнавалась і духом не падала, але видно було, що боляче їй. До нашої палати поклали нових лежачих хворих, а Тетяна (треба ж бути такою) тільки почала ходити, одразу за два костилі береться і запитує: що подати, що принести? Ми посміялись та й поснули. Але вночі згадали Тетянині слова, вона кому потрібно й судно подавала, й води попити підносила і медсестру кликала… Одразу видно, що в тяжку годину ця жінка прийде на допомогу. Це ж треба стільки сили волі, щоб відчувати не лише свій біль, а й чужий! Від неї весь час йшла енергія тепла, співчуття, повага не лише до одноліток, а й до людей похилого віку. От, наприклад, я до зустрічі з нею не раділа життю і зовсім впала духом, але Тетянка дала мені силу боротись з будь-якою хворобою. Ось зараз почали боліти пальці на іншій нозі, але я не втрачаю надії. Тетянко, якщо ти прочитаєш газету і згадаєш мене, зателефонуй мені: 8(066)9419186. Я тримаюсь і маю надію, що у нас все буде добре. Я відчуваю, що ти прочитаєш і зателефонуєш. Буду чекати. P.S. Хочу подякувати медперсоналу хірургічного відділення, а також С. Г. Сербіну, покійному О. А. Данилцю, О. А. Голтвянському за допомогу та хороше ставлення.

Подобається    0