Пам’ятати, щоб не повторювати
Цьогоріч виповнюється 75 років із того страшного дня, як розпочався трагічний етап у історії України і всього людства. 22 червня 1941 року гітлерівські війська вторглися на територію колишнього Радянського Союзу.
У чотири години ранку війська нацистської Німеччини атакували наші оборонні рубежі на західному кордоні, а літаки почали бомбардування міст і сіл України та інших союзних республік. Була розв’язана Вітчизняна війна, яка увійшла в історію Другої світової.
Перша світова війна відбувалась із 1 серпня 1914‑го по 10 листопада 1919-го. У неї були втягнуті 34 держави із 70 мільйонами населення. Загинули в тій бійні 10 мільйонів громадян.
Друга світова стала ще кривавішою і більш грандіозною. Вона продовжувалась із 1 вересня 1939‑го по 2 вересня 1945 року. У орбіту найкривавішою в історії людства бійні були втягнуті 61 держава і 1,7 мільярда чоловік. Із них загинули 50 мільйонів, у тому числі втрати Радянського Союзу становили 27 мільйонів.
Підступний напад нацистської Німеччини змусив нашу армію і весь народ вести активну боротьбу із ворогом. Із перших годин і днів війни прикордонні загони та застави, передові частини Збройних сил чинили шалений опір нападникам, боронячи кожен метр рідної землі. Бої були дуже кровопролитними і запеклими. Та все ж нашим військам доводилось відступати під тиском переважаючих сил ворога. У перші дні війни німецька армія переважала наші збройні сили в живій силі та бойовій техніці в десятки разів, по танках — у півтора рази, по літаках — у 3,2 раза.
За перші три тижні із 170 радянських дивізій 28 були повністю розгромлені, а 70 втратили майже половину особового складу і бойової техніки. Загинули 600 тисяч солдатів і офіцерів, були знищені 4 тисячі бойових літаків, майже 12 тисяч танків, близько 18 тисяч гармат і мінометів. І, не дивлячись на героїзм радянських воїнів, проявлений при захисті Брестської фортеці, Коростеня, Києва, Смоленська, ворог наступав, намагаючись протягом кількох місяців завершити військову кампанію бліцкригом. У цей час по всій нашій країні тривала мобілізація військовозобов’язаних громадян 1905–18 років народження. У Кобеляцькому районі до окупації були мобілізовані 5600 громадян, після окупації — 9604.
Та все ж 1 вересня 1941 року Кобеляцька земля була захоплена «коричневою чумою». Почалися тяжкі для всього чесного люду часи. Щоправда, знайшлися й такі, хто добровільно вступили до лав поліції, котру створили окупанти. Таких було 21 чоловік. Усі ж інші жили в тривожному передчутті, що будуть схоплені, піддані тортурам, розстріляні або вивезені на каторжні роботи в Німеччину. За два роки окупації нацисти на території Кобеляцького району розстріляли 646 чоловік. Серед них були різні люди. Були радянські активісти, військовополонені, євреї, цигани, інші громадяни. На примусові роботи в Німеччину й Австрію вивезли 2540 юнаків та дівчат. За період окупації були зруйновані або повністю знищені п’ять шкіл, три дитсадки, одна лікарня, одна церква, 9 підприємств, 23 установи. Загальна сума матеріальних збитків склала 28 мільйонів 874 тисячі 500 радянських рублів.
І лише після розгрому німецької армади під Сталінградом і Москвою, на Курській дузі наші війська перейшли в масштабний та остаточний наступ і зрештою повністю визволили від ворога територію сучасної України та Кобеляцького району в її складі. 40 місяців тривала війна на українській землі. А закінчилась вона 28 жовтня 1944 року, коли останній ворожий солдат покинув територію України. Після того ще були бої у Європі та остаточна капітуляція гітлерівської Німеччини, проголошена в Берліні.
Усе це було. Усе це жахіття потрібно пам’ятати. Пам’ятати для того, щоб ніколи з історії не був стертий безприкладний подвиг наших дідів і прадідів, які поклали життя за рідну землю. Пам’ятати для того, щоб зміцнювати міць сучасних Збройних сил. Пам’ятати для того, щоб докладати максимум зусиль, аби подібне жахіття ніколи не повторилося на українській землі.
Нехай в майбутньому наші нащадки ніколи не чують пострілів та розривів снарядів і мін. Нехай буде мир, чисте і безхмарне небо над нашою Україною.