Андрій Добря оформив документи на хату

Нібито банальний правочин і нічого більше. Скільки їх таких документів оформлюють щодня. Але для того, щоб це зміг зробити інвалід першої групи, доклали зусиль ледве не з десяток благодійників.

Про життєву історію Андрія Добрі, інваліда першої групи по зору, який втратив зір через тяжку форму цукрового діабету, ми вже писали неодноразово. Спершу через газету організовували збір коштів на операцію в Одесі. Гроші зібрали, операцію зробили, шанси на повноцінне життя залишились. Потім повідомляли про те, що у 2012 році Андрій одружився і обвінчався. І ось у поточному році в житті Добрі сталася чергова подія.
Є такий вираз: не було щастя, так нещастя допомогло. Це якраз про випадок, про який мова йтиме нижче. Навесні цього року Андрій Добря потрапив до лікарні в стані діабетичної коми. Так буває із хворими на цю недугу, які не дотримуються режиму. Про ситуацію дізнався Юрій Срібний, підприємець із Кобеляк, котрий багато років опікується Андрієм, допомагає йому практично у всьому.

Юрій Срібний одразу приїхав у лікарню. І дізнався, що у Добрі просто немає грошей на медикаменти. Він одразу виділив певну суму. І зустрів у лікарні Миколу Жука, депутата Полтавської облради. Микола Григорович витяг із гаманця всі гроші, що в нього на той момент були, і теж пожертвував на лікування. А ще пообіцяв виділити кошти зі свого депутатського фонду.

Срібний, звичайно ж, обіцянку запам’ятав. І нагадав про неї при нагоді. Микола Жук слова дотримав. Він виділив дві тисячі гривень. Такі ж суми надали Сергій Жук та Геннадій Коваленко. Ще півтори тисячі виділила агрофірма «Добробут», дві тисячі шістсот — Комендантівська сільрада. Вистачило на лікування, ще й залишилося.

І тут Юрій Срібний нагадав Андрієві, що у нього немає документів на хату, яку він купив років п’ять тому. Тоді все відбулося, як це часто буває у селах. Один чоловік віддав іншому гроші, узяв ключі від хати і почав там господарювати. Потрібно сказати, що Срібний уже намагався допомогти Добрі оформити документи. Але за часів прем’єрства Миколи Азарова це коштувало надто дорого.

Не можна сказати, що й зараз усе стало дешево і просто. Тим більше, що документів на той сільський будинок не було взагалі. Так що, починати довелося із БТІ. А потім була пройдена вся процедура. І декілька днів тому нотаріус оформив будинок у власність Добрі. За словами Срібного, довелось разом із Андрієм оббігати чимало кабінетів. У більшості з них чиновники входили в положення інваліда, робили все швидко і за найнижчими розцінками. Усі, крім нотаріусів із райцентру. Тому угоду довелося оформляти у Біликах. Тепер Добря є повноправним власником нерухомості. На черзі — приватизація земельної ділянки. У цьому йому теж допомагатимуть.

Хтось скаже: навіщо нам розповіли цю історію? Чоловік сам не слідкує за своїм здоров’ям, а з ним носяться, як із писаною торбою. Дійсно, провина Андрія у його проблемах і бідах є. Адже стан здоров’я хворого на цукровий діабет передусім залежить від нього самого. У Кобеляках є люди, які з цією хворобою чемпіонами України стають. Та є й інші. Такі, скажімо, як Андрій. І можна покинути його і сказати: нехай сам вирішує свої проблеми. А він — не може. І не лише він. Таких людей багато. І не про всіх встигає подбати держава. Але ж поряд є інші люди, сильні та успішні. У них теж є вибір. Можна витрачати свої гроші лише на себе любимих. Можна будувати нові й нові будинки, купляти все престижніші автомобілі. Можна утримувати футбольні клуби і тішити власне честолюбство перемогами в чемпіонаті району, області, України. Але ж можна і допомогти тим, хто не може і не вміє. От ця історія про такий випадок.