Явка з повинною?
Близько місяця тому редакція «ЕХО» розпочала своє власне невелике журналістське розслідування, пов’язане із деякими моментами в діяльності Кобеляцької міської ради. Воно ще не закінчилося, але певні результати вже є. От про них, про результати, й піде мова нижче.
Та для початку — пояснення причин, які змусили розпочати розслідування. У принципі, контролювати діяльність будь-якого органу влади, надто — місцевого самоврядування, мають одразу кілька державних та громадських інституцій. Для цього в Україні створена і діє вже реформована прокуратура, з’явився зовсім новий орган такий як Національне агентство з питань запобігання корупції. Є також інстанції, котрі перевіряють і контролюють лише певні вузько направлені види діяльності. Мова йде передусім про Держфінінспекцію, Державну архітектурно-будівельну інспекцію, Антимонопольний комітет тощо. Крім того, функцію контролю органів місцевого самоврядування автоматично мають виконувати депутати, обрані до тієї чи іншої ради. Особливо ті, хто вважають себе опозицією. Тобто, претендують на те, щоб у майбутньому стати діючою владою. Існують ще й громадські організації. Їх активісти теж мали б контролювати діяльність влади, не гірше за опозиціонерів. Із однією лише відмінністю: громадські діячі самі на владу не претендують. Так мало бути і так є у країнах із розвинутою демократією. Але не в Україні, надто — у провінції. Як правило, у містечках типу Кобеляк більшість тих контролерів або відсутні як явище, або бездіють. Так, на жаль, більшість депутатів міської ради виконують функцію банальних «кнопкодавів». Вони голосують за все, що їм пропонує міський голова, абсолютно не замислюючись над наслідками прийняття того чи іншого рішення. Відсутня і так звана системна опозиція. Так було при Олександрові Ісипу, так продовжується і при Олександрові Копельцеві. Ну, а державні органи контролю міцно «сплять», просинаючись лише від чиєїсь команди. А немає команди — немає й розслідувань. Тобто, із часів злочинного режиму Януковича не змінилося абсолютно нічого. Лише «рехворми» пройшли і назви помінялися, суть же залишилася старою. Хоча по великому рахунку дивуватися тут нічому. Для того, щоб відбулися кардинальні дії, як у роботі державних інституцій, так і у свідомості людей, потрібен певний проміжок часу. Певно, він, той проміжок, ще не минув.
Мікс із грошей
Розслідування, розпочате редакцією, стосується проведеного у Кобеляках Дня міста. На перший погляд, особливо з точки зору людей, непосвячених у тонкощі бюджетного процесу, там розслідувати нічого. Ну, провели вперше за багато років День міста і що в цьому особливого? Навпаки, дякувати владі потрібно за свято. Подякували. Дійсно, більшості кобелячан свято сподобалося, особливо концерт, вогняне шоу та фейерверк. І це нормально. Із точки зору організації та розмаху, День міста вдався на славу. Ну, а принцип «Хліба і видовищ» ніхто не відміняв.
Так що, на перший, дуже побіжний погляд, нічого поганого, тим більше, незаконного у грандіозному за розмахом святкуванні Дня міста не було. Та це якщо не брати до уваги нюанси фінансування. А вони є. Ще під час підготовки до проведення заходу містом почала розповсюджуватися інформація про те, що міська влада збирає гроші з підприємців. Один із них навіть надав редакції листа з відповідним зверненням. У цьому документі, підписаному міським головою Олександром Копельцем, бізнесмена прохають надати спонсорську допомогу в сумі тисячу гривень. Вказаний рахунок у ПриватБанку, обіцяно надати звіт про використання коштів. Щоправда, у листі немає даних, кому ж саме належить рахунок, на якому будуть акумулюватися спонсорські гроші.
Ось тут уже починають виникати питання. По-перше, не зовсім зрозуміло, чому міський голова просить грошей у підприємців при тому, що бюджет Кобеляк у розділі надходжень перевиконаний на півтора мільйони гривень. Але це — більш риторичне запитання. Грошей завжди не вистачає і нічого екстраординарного у цьому немає.
Та є й більш конкретне запитання щодо законності подібного прохання. Адже, згідно з українським законодавством, органам місцевого самоврядування заборонено збирати із підприємців будь-яку спонсорську чи благодійну допомогу. А в повноваження міського голови не входить розсилати подібні листи. А в статті 19 Конституції України написано, що він має діяти суворо в межах, визначених йому законодавством повноважень. А в статті 54 Закону України «Про запобігання корупції» прямо написано, що все отримане чиновниками незаконним шляхом вважається корупцією.
До речі, міська влада не приховує, що вона зверталася до підприємців із проханням про надання спонсорської допомоги. Міський голова у своїй відповіді на запит про надання інформації підтвердив цей факт. Більше того, виявилися й інші цікаві деталі. Як стало відомо, гроші підприємців надходили на рахунок комунального підприємства «Міська сервісна служба». Загальна сума — 41 тисяча 947 гривень 50 копійок. Між тим, у іншій відповіді на запит міський голова повідомляє, що всього із спонсорів зібрали 54 тисячі 717 гривень 10 копійок. Де ж взялися ще майже 13 тисяч гривень? А їх, судячи із відповіді міськради, внесли готівкою. При цьому підприємцям нібито видали розписки. Хто їх давав і де зберігалася готівка, міський голова не повідомив.
Натомість він написав, що за послуги групи «S-Klass», яка виступала у Кобеляках на День міста, заплатили як бюджетні (21600 гривень), так і спонсорські кошти (41947,50). Загальна сума — 63 547,5. Міськрадівських грошей не вистачило і доплатили тими, що здали підприємці. Чому послуги маловідомої групи коштують так дорого? За словами міських чиновників, у суму 41947,50 входить і оплата послуг гурту скрипаля Почепи, звук та світло. Що ж, може бути й таке. Хоча виступ братів Яремчуків обійшовся кобеляцьким фермерам удвічі дешевше. Щоправда, гроші у них свої, а не бюджетні чи спонсорські. Та Бог із ним із супердорогим «S-Klassом». Довести, що в тій «оборудці» хтось отримав «відкат», неможливо.
Та кількість питань без відповідей не зменшується і після цього. Згідно із яким законом міська рада збирає із людей готівкові гроші? І який закон дозволяє платити за одну послугу двічі? Тут йдеться про те, що «S-Klassу» платили і бюджетні, і спонсорські гроші.
І от, якщо все оце зроблено незаконно, то в Кримінальному кодексі України з цього приводу є одразу кілька статей: 191, 364, 365, 368. Можна вибирати. Щодо міри покарання, то вибір теж існує: від штрафу у 850 гривень до позбавлення волі на термін до 3‑х років із позбавленням права займати певні посади.
Узагалі, тенденція до змішування бюджетних і спонсорських грошей є досить небезпечною. Чому? Поясню для тих, хто незнайомий із специфікою перевірки бюджетних організацій. От, скажімо, задумав якийсь чиновник вкрасти трішки грошей. І розпочав проект із ремонту тротуарів. Плиткою їх стелитимуть чи заново асфальтуватимуть, не так важливо. Важливий принцип збору грошей. Під цю задумку виділяють, для прикладу, 500 тисяч бюджетних гривеників. На них укладають пару тисяч квадратних метрів. І паралельно збирають гроші зі спонсорів. І теж кладуть плитку. Приїжджає перевірка з фінінспекції чи іншої контролюючої організації. Вони рахують виключно бюджетні гроші і квадратні метри. А їх завжди вистачить. Навіть запас буде. Бо й благодійники на плитку «скидалися». А ось спонсорські гроші і метри Держфінінспекція рахувати не буде, бо це не входить в коло обов’язків працівників цієї установи. Отак можна і рибку з’їсти і трішки гривеників «заробити».
Саме тому законодавці і забороняють робити подібні «мікси» із бюджетних та благодійних грошей: щоб самої можливості вкрасти не було. А в Кобеляках все це роблять навіть не ховаючись.
Що це було?
Готуючи цю статтю до друку, постійно намагався сам для себе вияснити, що ж це таке у Кобеляках відбувається. Безумовно, автор не має права робити однозначні висновки щодо наявності криміналу у діях посадовців міськради. Адже я не є фаховим юристом, тим більше, співробітником правоохоронних органів. І, можливо, усі оті названі діяння не є кримінальними злочинами чи адміністративними правопорушеннями. Он про ознаки діянь, передбачених статтями 364‑ї та 367‑ї Кримінального Кодексу України, ще навесні було написано у статті «Асфальтна історія із кримінальним присмаком». І що з того? Між тим, ота історія теж мала продовження. Нагадаю, що тоді міський голова Олександр Копелець не заплатив за роботу, виконану підприємством «Водоканал». Комунальники у свою чергу, не маючи грошей, не заплатили підприємству «Кобеляцький будсервіс». І програли суд. А потім зі своїх власних коштів таки оплатили послуги «Будсервісу». У результаті комунальному підприємству через нічим не підкріплене рішення міського голови завдані збитки у кілька десятків тисяч гривень. А в 34-му номері «ЕХО» від 18 серпня у статті «На ринку почали офіційно збирати гроші» було написано про те, що міські чиновники беруть із підприємців на ринку готівкові кошти, не видаючи передбачених законодавством документів. Але «рехвормована» прокуратура цими фактами не зацікавилася. Не маю сумнівів, що не зацікавиться вона і готівкою, що «гуляє» по міськраді. Чому? Це тема для іншого розслідування.
Та повернемося до теми цієї статті. Досить довго мав три варіанти відповіді на питання, чому кобеляцький міський голова не приховує інформації, котра є, м’яко кажучи, неоднозначною щодо законності його дій.
Варіант перший. Міський голова діє чітко в межах правового поля. І всі підозри чи припущення щодо порушення ним законодавства є безпідставними. І помиляється автор цієї статті, шукаючи корупцію у міськраді. Це може бути.
Варіант другий. У міського голови є висока «криша» у Полтаві. І жоден правоохоронний орган не посміє втрутитися у ситуацію. Може бути й таке. Адже ми, як і при злочинному режимі Януковича, живемо не в правовій державі. І правоохоронці чітко знають, кого можна зачіпати, а кого — ні. Їздить же, приміром, по місту Кобеляки один чиновник у робочий час, постійно перебуваючи у нетверезому стані. Усі про це знають, але браві правоохоронці сором’язливо відводять погляди.
На користь цієї версії говорить й інформація, котру редакція отримує із інсайдерських джерел. Вони не офіційні, але досить серйозні. Так от, одразу із двох джерел, не пов’язаних між собою, ми отримали інформацію про дружбу Олександра Копельця та голови Полтавської обласної ради Олександра Біленького.
Варіант третій. Відповіді на наші запити є своєрідною явкою із повинною. Міський голова визнає, що він допустив помилку і повідомляє про це. Але такі заяви зазвичай направляють у правоохороні органи, а не в редакції газет.
На момент, коли практично вся інформація, потрібна для підготовки статті, була зібрана, з’явився четвертий варіант відповіді на вищезгадане питання. І, він, на мою думку, є найбільш близьким до істини.
Відповідь, можливо, сам того не усвідомлюючи, дав міський голова Олександр Копелець. Він надіслав до редакції «шедевральний», із точки зору юриспруденції, документ. За таке йому одразу потрібно давати звання Заслужений юрист України і призначати головою Конституційного Суду. Що ж це за документ? Олександр Копелець надіслав до редакції запит про надання публічної інформації. Мовляв, ви нам запити постійно направляєте і ми вам тим же віддячимо. Розумію, що для більшості читачів абсолютно незрозуміло, що в цьому незвичайного. Тому спеціально пояснюю для широкого загалу та для заслуженого юриста «прохвесора» Олександра Копельця. Хоча ні, не «прохвесора», а «академіга», «проффесор» у нас вже в Україні був. Газета «ЕХО» не є розпорядником публічної інформації. І міський голова просто не може звертатися до нас із такими запитами. Це неможливо. Якщо пояснювати зовсім по-простому, то я, ви, останній бомж із вулиці має право, згідно із законом «Про доступ до публічної інформації», питати у Копельця, як він розпоряджається бюджетними грошима та керує містом. А він питати у нас — ні. Та в Кобеляцькій міськраді, як бачимо, можливо все.
Звідси напрошується логічний висновок. Олександр Копелець та його юристи просто не знають діючого українського законодавства. Можливо, й таке. Але ж, як відомо, незнання закону не звільняє від відповідальності.
На коня
Добре знаю, що у діючого міського голови є чимало прихильників. І це — абсолютно нормально і зрозуміло. Інакше б його не вибрали. І деякі досягнення у Олександра Копельця теж є. Приміром, у райцентрі стали набагато чистішими вулиці. І у футбола наші спортсмени виграють.
І тому люди, прочитавши статтю, можуть сказати:
— Ну, чого ти до чоловіка чіпляєшся. Він же робить щось. А чи вкрав? Потрібні докази, яких немає.
Таких доказів у редакції дійсно немає. Та й навряд чи будуть. На процес передачі хабара чи «відкату» журналістів, як правило, не запрошують.
Та нагадую, що для того, аби сісти у тюрму, заплатити штраф чи позбавитися посади, не обов’язково встигнути щось тупо украсти.
Приведу такий приклад. От ви випили 50 грамів горілки і сіли за кермо автомобіля. Їхати вам 100 метрів. Ви натягнули пасок безпеки, їдете зі швидкістю 20 кілометрів на годину, нікого не обганяєте. Узагалі нічого не порушуєте із ПДР. Але на 99‑му метрі вас зупиняє поліцейський. Що має бути? Правильно, на вас мають скласти протокол і оштрафувати на 10 тисяч гривень. Хоча ви нікого не вбили, нікому навіть не загрожували, бо дорога порожня. Але закон є закон. Не можна сідати за кермо у нетверезому стані. І крапка. Порушив — будеш наказаний, хоча й шкоди нікому не зробив.
Так і тут. Виписав законодавець правила гри і заборони для чиновника, нехай той їх і дотримується. А порушить, то має бути покараний. Це називається правовою державою і законом одним для всіх. Нібито за це, по теорії, на майдані стояли? Чи то — так, красиві лозунги для лохів?
P. S. І не кажіть, що вас не попереджали.