«Землі не було— землю знайшли!»

17‑го вересня у залі засідань районної ради проходять збори «Спілки добровільної допомоги армії». Присутнім учасникам АТО та їх дружинам розповідають насамперед про те, як добиваються виділення землі для демобілізованих солдатів.

Едуард Коношенко, який наразі очолює нещодавно створену в районі спілку, розповідає присутнім на зборах про досвід «паперової війни».

— Ця війна не легша, а то й складніша за ту, яка триває на сході, — зізнається голова спілки.

Едуард Коношенко разом із 14‑ма іншими демобілізованими військовослужбовцями зіткнувся із проблемою отримання землі. Тоді й виникла спочатку потреба, а потім і необхідність створення спілки, яка б представляла інтереси учасників АТО. Номінально така спілка у Новосанжарському районі вже була створена, проте активності взагалі та у земельному питанні зокрема не виявляла.

Отже, новостворена спілка почала роботу із того, що спробувала знайти у районі землю для учасників АТО.

— Якщо ви пригадуєте, то нам говорили, що вільної землі немає. А якщо і пропонували, то лише по 1 гектару, — нагадує Едуард Коношенко. — Проте нам допомогли наші друзі-атовці із Полтави, знайшли виходи на Держгеокадастр і земля раптом знайшлася!

Знайшлося не багато, не мало — поле у 130 гектарів неподалік Нових Санжар. Його обробляло і засівало одне із агроформувань, проте документально оформленою ця земля не була. Таким чином на цю «вільну» землю тепер подали документи атовці із Нових Санжар, Забрідок, Зачепилівки та Лелюхівки. Процес оформлення документів ще триває, проте для спілки це вже є маленькою перемогою.

— Ми зрозуміли, що доведеться навчитися правилам і «паперової» війни, — говорить голова спілки, — адже у нас люди звикли вирішувати питання без заяв, скарг, інших документів, усе в усній розмові, на взаємній довірі. А практика показала, що перемогти бюрократичну машину можна лише грамотною підготовкою паперів та наполегливістю.
Коротко розповівши про діяльність спілки, її організатори запрошують учасників АТО та дружин військових долучатися до організації. Проте одразу наголошують: приймаючи нових членів, шукають не кількість, а якість.

— Нам не потрібно багато людей у спілці для кількості. Хай їх буде мало, але кожен буде активний і зможе чимось допомогти іншому, порадою або дією.

Тут-таки у залі кожен із присутніх, а їх близько двадцяти чоловік, пише заяву на вступ до спілки. Наприкінці зустрічі атовці обговорюють проблему пільгового перевезення, а також домовляються про взаємодопомогу у вирішенні проблемних питань.