Мені соромно перед своїми виборцями за партію, яка обдурює український народ
Напередодні виборів я хочу висловити свою думку щодо діяльності політичної партії ВО «Батьківщина» та її лідера — Юлії Тимошенко. Вважаю за потрібне це зробити для того, щоб допомогти тим людям, які ще не визначилися щодо свого вибору Президента України, або вагаються — йти їм взагалі на вибори, чи залишитися осторонь, даючи змогу іншим вирішувати їхню долю.
З 2004 року, я був активним бійцем даної політичної сили, щиро підтримував і пропагував її ідеї, беручи участь у мітингах, зустрічах, семінарах, конференціях на теренах району, області та столиці. І робив з твердою впевненістю, що це потрібно для блага своїх дітей, онуків, земляків, всього українського народу, бо не можу стояти осторонь, коли вирішується доля моєї країни.
П’ять років тому перемогу здобули демократичні сили. Була надія, що хоч із труднощами, але життя буде покращуватися, економіка відроджуватиметься, достаток зростатиме.
А що ми маємо сьогодні? Стрімке зубожіння населення. Заробітна плата зросла майже вдвічі, а ціни - більш ніж вчетверо.
Податковий прес тільки посилюється, не даючи змоги створюватися і розвиватися вітчизняним виробникам, зокрема і сільськогосподарським, до яких і я належу.
Цінова політика в сезон збору врожаю — це відкрите знищення господарів, виробників сільськогосподарської продукції. На власному гіркому досвіді переконався в цьому, коли згоріло більше ніж 40 тонн зібраної кукурудзи. Взяв кредити, вклав силу і гроші, виростив урожай, зібрав, але ні продати, ні здати на зберігання не зміг — вона нікому була не потрібна. А якщо й закуповувалася, наприклад, пшениця, то по 300 гривень за тонну, що навіть наполовину не перекривало затрат.
Така ж сама картина і з тваринництвом.
Зміни в законодавстві — суцільне знущання над людьми. Наприклад, введення нових штрафів за порушення правил дорожнього руху. Здається, правильний закон. Але… Штрафи за незначне порушення і за порушення із загрозою для життя однакові – у 300 гривень. Цей штраф вони зробили під свої заробітні плати. А для пересічного громадянина — це половина зарплатні.
Можна навести ще не один приклад і всі ми їх відчуваємо на собі щодня.
Тому мені соромно перед своїми виборцями за партію, яка обдурила, обдурює і далі хоче обдурювати український народ.
Уже цілий місяць країна живе без бюджету і невідомо, коли він буде затверджений і який. А нам з екранів телевізорів Юлія Тимошенко доповідає, що криза минула, що ми її подолали. Кризи ще не було. Вона нас чекає. Бо тих боргів, в які нас умудрилася втягти Прем’єр-міністр, Україна ще не знала. І цей тягар ми і наші діти ще десятки років будемо нести на своїх плечах.
І «епідемію свинячого грипу» ми пережили, набивши кишені невідомих фармацевтичних мільярдерів. Це також «турбота» про нас.
П’яти років вистачило з лихвою, щоб побачити, до чого призвело нинішнє керівництво країну, яке багато обіцяло, але нічого не зробило для українських людей.
Та й сьогодні продовжує годувати народ обіцянками про солодке життя. А чи буде воно насправді солодким? Якщо лише за звичайний мішок цукру треба віддати майже всю заробітну плату чи пенсію. І це лише початок «кращого життя».
Думайте, думайте земляки, не забувайте мудрої приказки: «Обіцянка — цяцянка, обіцяного три роки ждуть»…
А йдучи цього разу на вибори, не зробіть ще раз помилки. Вона так дорого обходиться нам і нашим дітям.
З 2004 року, я був активним бійцем даної політичної сили, щиро підтримував і пропагував її ідеї, беручи участь у мітингах, зустрічах, семінарах, конференціях на теренах району, області та столиці. І робив з твердою впевненістю, що це потрібно для блага своїх дітей, онуків, земляків, всього українського народу, бо не можу стояти осторонь, коли вирішується доля моєї країни.
П’ять років тому перемогу здобули демократичні сили. Була надія, що хоч із труднощами, але життя буде покращуватися, економіка відроджуватиметься, достаток зростатиме.
А що ми маємо сьогодні? Стрімке зубожіння населення. Заробітна плата зросла майже вдвічі, а ціни - більш ніж вчетверо.
Податковий прес тільки посилюється, не даючи змоги створюватися і розвиватися вітчизняним виробникам, зокрема і сільськогосподарським, до яких і я належу.
Цінова політика в сезон збору врожаю — це відкрите знищення господарів, виробників сільськогосподарської продукції. На власному гіркому досвіді переконався в цьому, коли згоріло більше ніж 40 тонн зібраної кукурудзи. Взяв кредити, вклав силу і гроші, виростив урожай, зібрав, але ні продати, ні здати на зберігання не зміг — вона нікому була не потрібна. А якщо й закуповувалася, наприклад, пшениця, то по 300 гривень за тонну, що навіть наполовину не перекривало затрат.
Така ж сама картина і з тваринництвом.
Зміни в законодавстві — суцільне знущання над людьми. Наприклад, введення нових штрафів за порушення правил дорожнього руху. Здається, правильний закон. Але… Штрафи за незначне порушення і за порушення із загрозою для життя однакові – у 300 гривень. Цей штраф вони зробили під свої заробітні плати. А для пересічного громадянина — це половина зарплатні.
Можна навести ще не один приклад і всі ми їх відчуваємо на собі щодня.
Тому мені соромно перед своїми виборцями за партію, яка обдурила, обдурює і далі хоче обдурювати український народ.
Уже цілий місяць країна живе без бюджету і невідомо, коли він буде затверджений і який. А нам з екранів телевізорів Юлія Тимошенко доповідає, що криза минула, що ми її подолали. Кризи ще не було. Вона нас чекає. Бо тих боргів, в які нас умудрилася втягти Прем’єр-міністр, Україна ще не знала. І цей тягар ми і наші діти ще десятки років будемо нести на своїх плечах.
І «епідемію свинячого грипу» ми пережили, набивши кишені невідомих фармацевтичних мільярдерів. Це також «турбота» про нас.
П’яти років вистачило з лихвою, щоб побачити, до чого призвело нинішнє керівництво країну, яке багато обіцяло, але нічого не зробило для українських людей.
Та й сьогодні продовжує годувати народ обіцянками про солодке життя. А чи буде воно насправді солодким? Якщо лише за звичайний мішок цукру треба віддати майже всю заробітну плату чи пенсію. І це лише початок «кращого життя».
Думайте, думайте земляки, не забувайте мудрої приказки: «Обіцянка — цяцянка, обіцяного три роки ждуть»…
А йдучи цього разу на вибори, не зробіть ще раз помилки. Вона так дорого обходиться нам і нашим дітям.
Додати коментар