Як же правий Андрейко

Одержавши черговий номер вашої-нашої газети та прочитавши декілька разів статтю Олександра Андрейка «Геноцид українського народу — мета чи результат діяльності держави», то побачив себе в ситуації, про яку наважився написати автор.
Як же правий Олександр Андрейко! Дійсно, в нашій, так званій правовій державі, здійснюється знущання над простим законослухняним громадянином з боку хабарників та нечесних суддів, різного роду чиновників районних прокуратур, прокуратур області, генеральної прокуратури, управління секретаріатів  Кабінету Міністрів та Президента.
І такий висновок я зробив, зіткнувшись з тупістю та бюрократією владних структур. Моя історія, в якій я вже з далекого 2005 року не можу добитись правди і справедливості, не стосується мого рідного міста Кобеляки, не стосується милої мені Полтавщини, так як більша частина мого свідомого життя проходила на Чернігівщині. Але ж те, про що пише шановний Олександр Андрейко, є актуальним і для цього регіону, і для всієї України. Як же гірко це усвідомлювати, до чого ж довів нас цей клятий дикий капіталізм! Коли за період так званої, незалежності, народ, доведений до зубожіння, безгрошів’я, безправ’я, яким дійсно легко керувати, коли за гречку чи цукор, під страхом звільнення з роботи, ми продаємося за ці подачки. Правда, не всі!
То чи це не знущання з простого народу, чи не геноцид. Тобто, в голодомор 30‑х років було знищено 2 мільйони українців, і цей геноцид визнаний світом. А те, що нас вже на 4 мільйони менше, ніж було до проголошення незалежності, так що це, як не геноцид?
Сто разів правий у своїй статті Олександр Андрейко. Схиляю свою сиву голову перед його мужністю, перед мужністю редакції газети, що не злякались ситуації в нашій державі та надрукували цю статтю. Адже вона гідна більших, обласних та республіканських видань! І за це вам велика шана від людини похилого віку, що бачила і відчула на собі всі нерівності довгого трудового шляху.

Подобається    0