Один із 5,6 відсотків
(Ну дуже суб’єктивна редакційна)
Ось і закінчились виборчі перегони. Вже назване ім’я їх переможця, вже призначена дата його інаугурації. І хоча головна конкурентка ще збирається випробовувати долю в судах, але… Суди вже давно в Україні є інститутом не правовим, а політичним. Судді дивляться телевізор, бачать, як переможець приймає поздоровлення світових лідерів. Вони, судді, як і більшість українців, люблять владу і гроші. А тому вердикт суду по «виборчій» справі досить легко спрогнозувати. Між іншим, ледве не найбільше зусиль, щоб зробити суди отакими підвладними, заполітизованими і прогнозованими, зробила та політична сила і її лідер, котра вибори програла. А бумеранг, як відомо, повертається. До речі, ця сентенція стосується і нинішніх переможців. Їм також потрібно або проводити судову реформу, або очікувати прильоту бумеранга.
Вибори закінчились і, нарешті, можна відверто та від душі загітувати. До цього, по найсвободолюбивішому і найсвободославнішому українському законодавству робити це заборонялось. У нас же як? Плати гроші і агітуй. Немає грошей — мовчи в ганчірочку.
Ось така демократія. Є два з половиною мільйони — йди у Президенти, є трохи менше — агітуй за свого лідера.
Автор статті агітував, агітує і буде агітувати ставити галочку у графі «Не підтримую жодного кандидата». І вважаю це єдино правильним вибором. Якщо, звичайно, прагнути щось в цій країні змінити особисто, а не сподіватись на «припарку» від Юлі чи «благодать» від Віті. На жаль, більшість таки сподівається. Або голосує по принципу «за менше зло» Мовляв, я знаю, що мій кандидат чи кандидатка бандит і брехун, але отой, інший — ще бандиткуватіший і брехливіший. Насправді ж, це звичайна політтехнологія, по якій наївних українських виборців розводили і розводитимуть наперсточники від політики.
А хто не «розведеться», того купляють. Пам’ятаю вже далекі 90‑ті. Тоді по Кобеляцькому району у парламент балотувався дядько на прізвище Козак. І пройшов. Бо роздавав гумові калоші, теплі куфайки та побутову техніку. Так започатковувалась і випробовувалась технологія підкупу виборців. За Козаком на наступних виборах прийшли нові кандидати, ще багатші. Вони вели газ і роздавали труби. За ними з’явились треті — ті купляли сотнею до пенсії. І так далі, і тому подібне. Розводять і купляють, розводять і купляють.
Мені особисто не потрібні їх гроші. Не вірю їх брехні. І вірю, що років через 10–15 українці таки прозріють і зрозуміють, що їх дурили. Хоча прикро усвідомлювати, що зараз тебе не сприймають. У Кобеляцькому районі тих, хто розуміє великий обман нинішніх українських політиків лише 1511 чоловік. Або 5,6 відсотка від тих, хто голосував у другому турі президентських виборів. Це мало. Але ж… Але ж по Україні таких 4,36 відсотка. Отже, не даремно «колочуся». Таки прозрівають земляки?
Ось і закінчились виборчі перегони. Вже назване ім’я їх переможця, вже призначена дата його інаугурації. І хоча головна конкурентка ще збирається випробовувати долю в судах, але… Суди вже давно в Україні є інститутом не правовим, а політичним. Судді дивляться телевізор, бачать, як переможець приймає поздоровлення світових лідерів. Вони, судді, як і більшість українців, люблять владу і гроші. А тому вердикт суду по «виборчій» справі досить легко спрогнозувати. Між іншим, ледве не найбільше зусиль, щоб зробити суди отакими підвладними, заполітизованими і прогнозованими, зробила та політична сила і її лідер, котра вибори програла. А бумеранг, як відомо, повертається. До речі, ця сентенція стосується і нинішніх переможців. Їм також потрібно або проводити судову реформу, або очікувати прильоту бумеранга.
Вибори закінчились і, нарешті, можна відверто та від душі загітувати. До цього, по найсвободолюбивішому і найсвободославнішому українському законодавству робити це заборонялось. У нас же як? Плати гроші і агітуй. Немає грошей — мовчи в ганчірочку.
Ось така демократія. Є два з половиною мільйони — йди у Президенти, є трохи менше — агітуй за свого лідера.
Автор статті агітував, агітує і буде агітувати ставити галочку у графі «Не підтримую жодного кандидата». І вважаю це єдино правильним вибором. Якщо, звичайно, прагнути щось в цій країні змінити особисто, а не сподіватись на «припарку» від Юлі чи «благодать» від Віті. На жаль, більшість таки сподівається. Або голосує по принципу «за менше зло» Мовляв, я знаю, що мій кандидат чи кандидатка бандит і брехун, але отой, інший — ще бандиткуватіший і брехливіший. Насправді ж, це звичайна політтехнологія, по якій наївних українських виборців розводили і розводитимуть наперсточники від політики.
А хто не «розведеться», того купляють. Пам’ятаю вже далекі 90‑ті. Тоді по Кобеляцькому району у парламент балотувався дядько на прізвище Козак. І пройшов. Бо роздавав гумові калоші, теплі куфайки та побутову техніку. Так започатковувалась і випробовувалась технологія підкупу виборців. За Козаком на наступних виборах прийшли нові кандидати, ще багатші. Вони вели газ і роздавали труби. За ними з’явились треті — ті купляли сотнею до пенсії. І так далі, і тому подібне. Розводять і купляють, розводять і купляють.
Мені особисто не потрібні їх гроші. Не вірю їх брехні. І вірю, що років через 10–15 українці таки прозріють і зрозуміють, що їх дурили. Хоча прикро усвідомлювати, що зараз тебе не сприймають. У Кобеляцькому районі тих, хто розуміє великий обман нинішніх українських політиків лише 1511 чоловік. Або 5,6 відсотка від тих, хто голосував у другому турі президентських виборів. Це мало. Але ж… Але ж по Україні таких 4,36 відсотка. Отже, не даремно «колочуся». Таки прозрівають земляки?
19 лютого 2010, 13:34 | Кобеляки | Редакційна