Політ тривалістю 77 років
Із моменту завершення Другої світової війни минуло майже 75 років. Та до цього часу сотні тисяч учасників тих страшних подій залишаються безвісти зниклими. І лише про долю деяких солдатів, які не повернулися з війни, рідним вдається дізнатися через багато років. У основному завдяки роботі пошукових об’єднань, які досліджують місця гибелі та останки військових.
У тижневику неодноразово друкувалися публікації про діяльність громадської організації «Вічно живим», що займається пошуковою роботою на території Кобеляцького району. Ця ж історія про молодшого лейтенанта Михайла Чепіжного, кобелячанина, котрий у 1943 році безвісти зник на Далекому Сході і останки якого відшукали бійці об’єднання «АвіаПошук».
Рідних льотчика знайшли через соцмережу
Минулий понеділок у соцмережі «Фейсбук» користувач Володимир Яхно опублікував повідомлення наступного змісту: «Увага! Розшук! 19 травня 1943 року дальній бомбардувальник ДБ-3, зрізаючи верхівки дерев Приморської тайги, втрачаючи крила, шасі, врізався в гору. Страшний вибух і пожежа розірвали срібну птицю, а з нею і екіпаж, залишивши невідомою його долю на довгі 77 років.
Об’єднанням «АвіаПошук» встановлений пілот бомбардувальника, молодший лейтенант Михайло Леонтійович Чепіжний, народився 19 червня 1916 року в місті Кобеляки Полтавської області. Там же закінчив середню школу в 1934 році і працював піонервожатим до вступу в Чкаловську авіашколу. Одружений, у 1939 році народився син.
Звертаюся до земляків‑полтавчан, а раптом у Кобеляках або на Полтавщині живе його син, онуки, правнуки, хто, здавалося, назавжди втратив надію дізнатися долю свого предка, який прожив коротке, але гідне життя, по можливості, знайдіть їх».
Уже за кілька днів редакції стало відомо, що в Кобеляках проживає рідня Михайла Чепіжного. Їх допомогли встановити працівники Кобеляцького райвідділу поліції, які теж побачили повідомлення у «Фейсбуці». Про родину Чепіжних, сина Михайла Леонтійовича — Валерія кореспондентам розповіла онука молодшого лейтенанта Оксана Бондаренко.
Рід Чепіжних має грецькі корені
Оксана Бондаренко говорить, що чимало фактів із життя своєї рідні їй розповідали батько та його товариш Борис Савович Попруга, який мешкав по сусідству.
Батько майбутнього льотчика Левко ще до Першої світової війни їздив чумакувати в Приазов’я, звідки возив сіль. Там він познайомився зі своєю дружиною Олександрою Захарівною. Та в Кобеляках усі називали її Гречанкою, оскільки жінка походила з греків, які освоювали Кримський півострів. Олександра Захарівна вільно володіла грецькою мовою, вміла читати. Молода пара оселилася в Кобеляках, по вулиці Шевченка, 84. У 1914 році в них народилася донька Люба, а через два роки — син Михайло. До та після Другої світової війни Левко Чепіжний працював у колгоспі.
Достовірно не відомо, коли одружився їх син Михайло. На військову службу його призвали в листопаді 1939-го. А 26 грудня цього року в Михайла і Наталії Чепіжних народився син Валерій. Дружина льотчика працювала секретар-машиністкою в районному військкоматі. Під час окупації Полтавщини Наталія з сином Валерієм були евакуйовані в Республіку Комі, згодом їх перекинули у Львів.
Із розповідей свого батька Оксана Валеріївна пам’ятає, що сім’я отримала звістку про зникнення Михайла Леонтійовича в 1943 році. Вони довго розшукували його і чекали на повернення з війни. Згодом Наталія Чепіжна вдруге вийшла заміж. Від цього шлюбу в неї народилися двоє синів. А Валерія забрали на виховання дід Левко і баба Олександра.
Валерій Михайлович проходив службу в радіолокаційних військах, отримав освіту «механіка електрообчислювальних машин». Обслуговував три райони: Кобеляцький, Козельщинський і Новосанжарський. Разом із дружиною побудувалися на садибі Чепіжних (зараз — Шевченка, 108), виростили доньку Оксану й сина Сергія. Валерій Чепіжний помер у 2006 році.
Екіпаж навічно спочив у Приморській тайзі
Учасник пошукового об’єднання «АвіаПошук» Володимир Яхно повідомив рідним, що уламки літака, яким керував Михайло Чепіжний, були випадково виявлені в кінці 1980‑х років у тайзі, при лісорозробках, у районі села Ведмежий Кут Чугуївського району Примор’я. Польову роботу на місці катастрофи проводилися в два сезони — у 2017‑му і 2018‑му роках.
Встановили модель, а за номерними деталями — сам літак. Пошуковці працювали в архівах, де за документами визначили членів екіпажу. Виявилося, що вони числяться зниклими безвісті. Усього на борту було шість чоловік: льотчик, штурман, стрілок-бомбардир, повітряний стрілок-радист, повітряний стрілок і радіомеханік. Ніхто з них не вижив.
Літак ДБ-3 Михайла базувався на аеродромі Кокшарівка в Приморському краї. 19 травня 1943 року вилетів на навчальне бомбометання, а потім повинен був пролетіти маршрутом. На аеродром не повернувся. Пошуки не дали результатів. Припускали, що через погані погодні умови екіпаж збився з маршруту і зі зниженням врізався в гору. Члени «АвіаПошуку» на місці трагедії виявили останки трьох членів екіпажу.
У аварійному акті, знайденому в архівах, розкриваються обставини трагедії:
«Екіпаж мав завдання виконати політ одиночного літака за маршрутом Кокшарівка — Чугуївка — Муравейка — Сандуганка — Кокшарівка з бомбометанням на полігоні Чугуївка і стрільбою по конусу після виконання маршруту.
Екіпаж злетів о 6:02, після проміру вітру прийшов на полігон о 6:28. Полігон в той час був закритий. Піднявшись у зону очікування, екіпаж Чепіжного вдруге прийшов на полігон о 06:55. До 7:34 виконав бомбометання, зробивши 8 заходів, після чого до 7:50 знаходився над полігоном, очевидно, з метою пошуку командира авіаескадрильї. Подальша доля і дії екіпажу Чепіжного невідомі».
Також дається коротка характеристика льотчика зниклого літака:
«Льотчик, командир ланки Чепіжний, має загальний наліт 146 годин, з них на літаку ДБ-3 — 63 години вдень, 1 година 23 хвилини вночі, 16 годин під ковпаком. Літає сміливо, впевнено і добре володіє технікою пілотування у відкритому і сліпому польоті. За характером льотчик Чепіжний упертий, напористий, відповідальний, із деяким запалом, товариський».
Цього року, у річницю гибелі літака ДБ-3, бійці пошукового об’єднання Ярослав Ліванський і Володимир Яхно увіковічнили пам’ять шістьох членів екіпажу, установивши на місці трагедії табличку з їх фото.
Крім того, пошуковці знайшли рідних штурмана Павла Аблаухова 1911 року народження.
3 вересня цього року має відбутися перепоховання екіпажу в місті Артем (Приморський край), на військовому цвинтарі.
Онука Михайла Чепіжного, Оксана Бондаренко, вдячна бійцям пошукової групи “АвіаПошук” Приморського регіонального відділення за небайдужість до чужої долі, чуйність, розуміння та пророблену роботу. Вона вдячна всім, хто допомагає людям відновити правду про життя своїх предків, пам’ятати історію свого роду, хто відновлює із невідомості героїв, які віддали за нас життя.
