Простіше полетіти в космос, аніж в Україні отримати інвалідний візок

Простіше полетіти в космос, аніж в Україні отримати інвалідний візок

Про актуальність цієї тези може багато розповісти житель Василівки Ігор Рубан. Він уже кілька років поспіль опікується своєю дружиною, яка є інвалідом першої групи.

Із деяких пір в Україні інвалідів стали називати людьми із обмеженими можливостями. Згідно із задумами авторів даного «новаторства», це якось делікатніше, по-європейському. Але на цьому зміни в ставленні до людей, які з різних причин втратили можливість повноцінно жити, майже й закінчилися. У всякому разі, шансів зробити свої можливості менш обмеженими в українських інвалідів більше не стало. Про це редакції з гірким болем розповів, житель села Василівка Ігор Рубан.

…Кілька років тому дружина Ігоря Валентина, яка довго працювала в місцевій школі вчителькою, почала хворіти. У кінцевому результаті, все закінчилося тяжкою формою інвалідності. Валентина зарз може пересуватися виключно в інвалідному візку. Жінка майже не говорить, хоча все розуміє.

Взагалі, ті кілька хвилин спілкування з Ігорем та Валентиною у Василівці в їх дворі важко назвати приємними. Ігор розповідав про свої поневіряння в спробах вилікувати дружину або хоча б полегшити її страждання, Валентина чула і плакала. Нам навіть довелося відійти в сторону.

Та все ж більшу частину інформації редакція отримала від Ігоря Рубана по телефону. Він подзвонив і розповів про свою безуспішну спробу отримати для дружини-інваліда візок із електричним управлінням.

Ось що розказав Ігор Рубан:

— Уже п’ять років я доглядаю за дружиною. Тяжко, але справляюся. Але ж бачу, що їй ще тяжче. І тому намагаюся якось полегшити її життя, зробити, як зараз кажуть, її можливості менш обмеженими. Ви знаєте, серце буквально кров’ю обливається, коли бачу, як вона на тому своєму візку по двору намагається їздити. Його ж, той візок, руками в рух приводять. А рука у Валі лише одна працює. І от вона ногою відштовхується, щоб по двору поїхати. Так, вона сильна, вона пробує жити. І вправлятися по хазяйству, качок і курей годувати, і їсти готувати. Але ж візок той ну дуже недосконалий і важкий в управлінні. І от я задумав спробувати отримати для Валентини візок із електричним приводом. Ним можна за допомогою джойстика керувати. А вона ж із пультами вправляється.

Точніше, до такої думки Ігор прийшов навіть не сам. Він розповідає, що до нього телефонують і шлють листи представники вітчизняних фірм, які продають різне обладнання для людей із обмеженими можливостями. Вони й запропонували придбати візок із електричним керуванням.

Купити такий пристрій за власні кошти Ігор Рубан не може. У зв’язку із станом дружини він змушений майже постійно перебувати вдома. Живе виключно із земельних паїв. А подібне обладнання коштує від 38 до 100 тисяч гривень. Тому Ігор вирішив звернутися за допомогою до держави. Адже із бюджету виділяють кошти для придбання різноманітного обладнання та інвентарю, котрих потребують українські інваліди.

За словами Ігоря, він звернувся в Кобеляцьке управління соцзахисту. І, як говорить чоловік, його очікувало гірке розчарування.

Він каже:

— Прийшов я в наш соцзахист. Зі мною розмовляли на вулиці. У приміщення не пропустили через карантин. Сказали, що потрібно проходити якусь комісію. Рафальський її очолює. Яку комісію, я так і не зрозумів. Пішов у лікарню. А там мені цілий список документів дали. Виявляється, моїй Валі доведеться на права здавати. Нарколога проходити, за якісь огляди платити. Якого нарколога, які огляди, які права? Вона ж не здасть на них. Були в неї колись права на трактор, але я їх не знайшов. Ну і що мені робити тепер? Одна надія, що хтось із багатих людей про нас дізнається і дасть грошей на візок. Сам я його купити не зможу, а на допомогу держави надії немає.

Ігор розповів, що під час лікування в Києві зіткнувся із випадком несподіваної для нього благодійності.
Каже:

— Мужик якийсь підійшов, у нього теж хтось із подібним до Валиного діагнозом лікувався, і буквально засунув мені в кишеню п’ятсот доларів. Я навіть злякався тоді.

Редакція швиденько навела довідки. Дійсно, на подібні транспортні засоби із електричним управлінням необхідно мати посвідчення водія категорії А1.

 

Шанси є

Після спілкування із Ігорем Рубаном, особливо після візиту у Василівку, головними емоціями були гнів та розпач. Невже отакі люди дійсно приречені? Адже зрозуміло, що інваліди із подібними захворюваннями часто навіть говорити не можуть. І отримання водійського посвідчення категорії А1 є для них непосильним завданням.

Та емоції трішки вляглися після розмови із Зоєю Петренко, яка керує районним управлінням соціального захисту. Зоя Іванівна, отримавши інформацію про проблему Ігоря Рубана та його дружини, миттєво організувала ціле розслідування. Буквально за півгодини «на ноги» були підняті і її підлеглі, і відповідальні працівники лікарні.

А потім Зоя Іванівна розповіла:

— Я розумію емоції чоловіка. Але потрібно взяти себе в руки і відділити їх від того, що відбулося насправді. Так, дійсно, Ігор Рубан до нас звертався. Так, дійсно, йому пояснили, що в таких випадках потрібно пройти медичну комісію. Але для початку — написати до управління офіційну заяву. Але чоловік на емоціях пішов у лікарню. А там його хтось направив у 12‑й кабінет, де отримують направлення на проходження медичної комісії для отримання водійського посвідчення, здорові люди. Слава Богу, що чоловік хоча б за довідку від нарколога не заплатив. Але ж Рубан не дослухав і не зрозумів, що в їх випадку ні про які екзамени, ні про яку довідку від нарколога чи інші документи мова не йде. Не потрібне його дружині і посвідчення категорії А1 чи будь-яке інше. Йому потрібно отримати довідку від сімейного лікаря, пройти комісю, яку очолює Василь Рафальський. І все. Якщо медики визнають, що його дружина може управляти таким візком, то ми внесемо її у відповідний список і вона отримає обладнання. Такі приклади є в Кобеляках. Люди отримали візки із електричним приводом і успішно ними користуються.

Ми перевірили, дійсно двоє мешканців Кобеляк отримали такі візки. І цих людей можна ледве не щодня бачити на вулицях міста.

Зоя Петренко зазначила:

— Ми чекаємо Ігоря Рубана. Ми йому допоможемо, все пояснимо. Та хочу одразу попередити. Шанс отримати такий візок у нього і його дружини є. Але лише після вердикту медиків. Зрозумійте — це транспортний засіб. І може виявитися, що людина просто не здатна ним керувати.

Що ж. Не можна сказати, що ми закінчуємо цю розповідь хеппі-ендом. Але шанс у Ігоря та його Валі є. Нехай пробують. Триматимемо за них кулаки. І, якщо в них усе вдасться, обов’язково про це повідомимо наших читачів.


Автор: Ігор Філоненко
12 вересня, 12:44 | Кобеляки | Суспільство

1. Дід Панько / 12 вересня, 20:22 Цитувати
Так все вірно! Василь Рафальський чекає щоб позолотили ручку, і все вирішиться! Це ще той .......... язик не повертається, ні сказать ні написать. Такі як Галушко рука Ісипа, вони теж інваліди, не без допомоги того ж Василя, та й сам Василь також мабуть групу має, і мабуть якщо не всі, то через одного наші "депутати". А той кому та група дійсно потрібна, курять бамбук, але групи не мають, бо нема чим руки золотить...
То ж як погано було в совкові! Лікували безкоштовно, насильно, от гади! Тепер платіть, ламайте пам’ятники, паліть дипломи совкові, бо ми ж Європейці! Це все совок винен! Не помажеш не поїдеш!
2. Моlot / 16 вересня, 20:01 Цитувати
Так чому ж ти Діду до нашого славного злодія Копельця нехочеш звернутися? Дивись він і допоможе,поділиться накраденим та невиплаченими заробітними платами робітників Водоканалу,а не тільки з всякими Гунжелями та Дендриберами буде ділитися за те що вони агітують на користь Копильця.

Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.