«На висоті 3200 я думав, що гори — це не моє»

У своєму хіті «Каляки-маляки» гурт «The Вйо» співає про те, що коли хтось їде на море чи в гори, музиканти напрямляються в рідні Кобеляки. А от жителі міста, досхочу відпочивши біля Ворскли, навпаки, із задоволенням подорожують іншими містами й країнами. Тільки одні підкорюють морські узбережжя, а інші — вершини гір.

До числа любителів екстремального відпочинку зі свіжим гірським повітрям відноситься кобелячанин Мирослав Муха. Він веде активний спосіб життя, займається спортом, постійний учасник забігів на довгі дистанції, що проходять у різних куточках нашої країни. У 2017‑му Мирослав подорожував гірськими перевалами в Грузії, минулого року піднімався на Монблан (4810 метрів), що у Франції, та ледь не підкорив Матергорн (4478), гора у Пеннінських Альпах на кордоні Італії та Швейцарії.
Мирослав говорить:

— На цей рік не вдалося нічого спланувати, адже більшість країн закриті через карантин.

У Ютубі знайшов канал керівника туристичного клубу «Кулуар» Тараса Позднього. І надихнувся його відео. Оскільки Туреччина була відкрита, вирішив піднятися на згаслий вулкан Арарат. Тим більше, що висота мене зацікавила — більше 5 кілометрів. Зв’язався з менеджерами «Кулуара» і за три тижні до подорожі придбав квиток. Загалом переліт і підйом обійшлися мені в 1000 доларів. Уся подорож зайняла всім днів, із яких на гору піднімалися п’ять.

 

Це ж Туреччина, там усе включено!

Зі слів кобелячанина, туристична група складалася з 18 чоловік, яких супроводжували два гіди. Серед учасників походу були ті, хто вже підіймався на серйозні вершини, були й такі, для кого досягненням вважалася Говерла.

Із Харкова туристи прилетіли в Стамбул. Потім був переліт у Ван. Далі — переїзд у Догубаязит, місто, що розташоване за 35 кілометрів від кордону з Іраном.

— Переїхали з міста (1600 метрів) до підніжжя Арарату на висоту 2060. Там завантажили провізію на мулів і вирушили в гору до першого базового табору на висоту 3250 метрів. Набір висоти відчувався, дихалося вже важче. 1200 метрів ми подолали за чотири години, — розповідає Мирослав. — У таборі нас чекало справжнє диво. Виставлені палатки для прийому їжі і відпочинку, розставлені столи і стільці, суп зварений. Харчування — усе включено. Ніби 5‑зірковий готель. Далі — відпочинок, вечеря і сон.

Як пояснив кобелячанин, для відвідин гірських районів необхідний спеціальний документ — перміт. Організатори турпоходу, які отримують його, замовляють супровід. Його забезпечують місцеві жителі, курди. Вони слідують за туристами і на кожному місці ночівлі розбивають наметові містечка, готують страви, облаштовують душ і туалет. Тобто, турист не відчуває жодних незручностей. Хіба що вода в душі може недостатньо нагрітися від сонячних променів. Подорожуючий бере з собою лише спальний мішок, одяг та найбільш необхідні речі. Що й говорити, Туреччина, там усе включено!

Щодо акліматизації, то Мирослав пояснив, що група щодня проходила уверх близько кілометра, а потім спускалася, щоб організм звикся з висотою:

— Кожен по різному почував себе на підйомі. Мене нудило на висоті 3200 метрів, страшенно боліла голова, очі сльозилися. Я навіть думав, що гори — це не моє. На 4200 полегшало. Відпочивати ми спустилися знов на 3200. Другу ніч було легше, але заснути я так і не зміг. Декому з групи ставало зле ближче до вершини. Із 18 чоловік лише один турист не піднявся на Арарат. Він залишився в таборі.

Штурм вершини група розпочала з висоти 4200 метрів о 1:30 ночі, а через чотири години вже підкорила Арарат.

 

Враження

Мирослав відверто зізнається, що після підйомів на Монблан і Матергор, Арарат для нього здається відносно простим досягненням. Адже вершина досить полога, треба лише постійно йти вгору. Тому якщо хтось бажає піднятися на 5 кілометрів, Арарат — просто ідеальний варіант. Хоча для підйому знадобиться гарна фізична підготовка.

— Супровід, умови, харчування — усе на відмінно, — каже Мирослав. — Щоправда, самі ж курди занедбують гору. Так якщо відійти від табору, то відразу наткнешся на сміття і фекалії. А ще шкода мулів, які піднімають на гору увесь вантаж.

Також кобелячанин радить купувати для подорожей фірмовий одяг і аксесуари. Вони зручні й легкі.

Мирослав не планує зупинятися на досягнутому і мріє про підкорення гірських вершин у Гімалаях та на Чон-Алайскому хребті.

Подобається    0