Ні виплат, ні квітів, ні уваги
Схоже, що представники кобеляцької влади за своїми клопотами забули про чорнобильців, людей, які брали участь у ліквідації найсерйознішої техногенної катастрофи.
Про це редакції розповіли Ігор Карнаух та Микола Павлюк. Чоловіки у свій час були мобілізовані на роботи з ліквідації аварії ядерного реактора в Чорнобилі. Мають відповідний, наданий їм згідно із законом, статус. Теоретично, навіть мають право на передбачені державою пільги і привілеї. А на практиці… На практиці, за їх словами, про них зовсім забули. Або «забили».
Відзначили скрізь, окрім Кобеляк
14 грудня в Україні щорічно відзначають урочисту дату, встановлену державою, — День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
День встановлений згідно із Указом Президента від 10 листопада 2006 року, на згадку про завершення 14 грудня 1986 року будівництва саркофагу над четвертим зруйнованим енергоблоком ЧАЕС.
Як відомо, 26 квітня 1986 року на Чорнобильській атомній електростанції, що на Київщині, сталася найбільша в історії людства техногенна катастрофа — Чорнобильська аварія. Вибух на четвертому енергоблоці спричинив зростання радіаційного рівня до межі, у 30–40 разів більшої, ніж під час вибуху атомної бомби в Хіросімі в 1945 році.
Після 2006 року в Україні 14 грудня щорічно відбуваються урочисті церемонії вшанування пам’яті про ліквідаторів насідків страшної ядерної катастрофи. Не став виключенням і 2020 рік. Щоправда, зважаючи на загальний карантин, урочистості були зовсім скромними. Та все ж, чорнобильців привітав Президент України Володимир Зеленський. У Полтаві в урочистих заходах взяв участь голова ОДА Олег Синєгубов та його заступники.
І лише в Кобеляках про чорнобильців забули.
Ігор Карнаух та Микола Павлюк прийшли до редакції «ЕХО» вже ввечері 14 грудня. Чоловіки не стримували своїх емоцій.
Микола Павлюк розповів:
— Такого ще не було ніколи. Мало того, що до нас ніхто із представників влади не прийшов, не привітав, не поздоровив. Навіть тротуар біля пам’ятника не почистили. Слизота страшенна.
Ігор Карнаух продовжив:
— Із 17 вересня нам не платять передбачені державою виплати. Так звані оздоровчі, які ми називаємо гробовими. Дзвониш у соцзахист, там нічого не пояснюють, але грубіянять. Автостанцію закрили, тепер ми можемо забути про безкоштовні квитки на проїзд. Путівок на оздоровлення не дають, компенсації за їх відсутність теж. А тут ще й сьогоднішній інцидент. Ви знаєте, дуже прикро усвідомлювати, що про нас зовсім забули. Використали колись і забули. Ну нехай Копелець, він мені прямо казав, що нас туди не посилав, але й із адміністрації ніхто не прийшов, навіть гірлянди квітів не поклали…
Павлюк перебив:
— Ну, Шевченчиха не краща за Копельця була…
— Ну та хоч зверталася, вибачалася.
Микола Павлюк підсумував:
— От ми й прийшли в редакцію, аби ви написали, і всі знали, як наша влада плюнула нам у душу. Хлопці з Полтави розказують, що їм по тисячі гривень виділили. А ми й доброго слова не дочекалися.
З приводу «доброго слова», чорнобильці були не зовсім точними. Ми перевірили офіційні сайти Кобеляцької РДА та міськради. Там розміщені коротенькі «чергові» поздоровлення, підписані виконуючим обов’язки голови РДА Юрієм Кропивкою та міським головою Олександром Копельцем.
Цитати від влади:
…Шановні ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС! Щиро бажаємо вам і вашим рідним міцного здоров’я, добра, благополуччя. Нехай усі негаразди обходять ваші оселі стороною, нехай вас завжди супроводжує удача, постійно зігріває тепло людської вдячності, а будні і свята наповнюються радістю, світлом та любов’ю рідних і близьких. (О. О. Копелець);
— …У цей день звертаюсь зі словами вдячності до кожного ліквідатора наслідків страшної катастрофи за їх самовідданість, мужність, героїзм та високий професіоналізм.
Щиро бажаю Вам міцності духу, здоров’я і впевненості у завтрашньому дні! (Ю. І. Кропивка)
Так що влада не зовсім забула про чорнобильців. Чи достатньо для людей, які ризикували життям і втратили здоров’я, подібної уваги? Питання риторичне.
А чиновникам, напевне, потрібно частіше нагадувати про те, що б із ними та їх дітьми і онуками сталося, аби ліквідатори, яких «вони туди не посилали», подібним чином поставилися до виконання своїх обов’язків у далекому 1986‑му.