Свято зі сльозами на очах…

Зазвичай такі слова асоціюються із днем Перемоги, але сьогодні для мене цей день став ще одним святом, коли плачуть. Плачуть жінки. Самотні, покинуті, але й досі жінки. Кожна із них колись мала вдосталь уваги, подарунків, квітів, слів кохання. Колись, десятки років тому. Хтось втратив дітей, чоловіків. Хтось працював вихователем та вчителем усе своє життя. А потім волею долі вони залишилися наодинці з проблемами та негараздами.

6 березня оголосив про свою ініціативу щодо організації доброчинної акції, присвяченої міжнародному жіночому дню. За допомогою працівників колишнього Терцентру отримав дані про одиноких жінок поважного віку, у яких не залишилося нікого: ні дітей, ні чоловіків, ні рідних. Нікого, хто міг би привітати їх з 8 Березня. Було прийняте рішення закупити квітів, солодощів, листівок та привітати знедолених жінок.

…Більшість із тих, до кого ми сьогодні потрапили та вручили квіти й солодощі, зустрічали нас із здивуванням та, на жаль, сльозами.

Я наведу декілька фраз, які чув та запам’ятав:
«Дякую, що не забуваєте»;
«У когось хоч діти є — привітають, а я сама»;
«У мене немає, чим вам подякувати, я нікого не чекала»;
«А це за що?».

Підійшовши до наступної жіночки, ми крізь двері почули плач зі словами, які я запам’ятаю дуже надовго… «КОЛИ ВІН ПРИЙДЕ?! КОЛИ ВІН ПРИЙДЕ?». Напевно, вона чекала на нього — чоловіка, сина, племінника, брата. Чекає на того, хто не прийде.

Більшість не могла стримати сльози після наших поздоровлень. Запрошували на чай, каву, на «п’ять капель». І проводжали здивованими та щасливими поглядами. Бо ніхто, окрім працівників соціальних служб та благодійників, до них не завітає. Так склалося життя, тепер вони самі.

Про умови, у яких живуть літні люди, я розповідати не хочу, держава не піклується про них належним чином. Фінансування мінімальне, тарифи космічні. Ліки, продукти харчування з кожним роком стають все менш доступнішими.

Ми зробили сьогоднішній день для них іншим, щасливим, приємним, подарували надію, нагадали про те, що вони досі ПРЕКРАСНІ ЖІНКИ!

 

Щиро вдячний за допомогу

Виконуючій обов’язки директора Центру надання соціальних послуг Кобеляцької міської ради Нілі Сулимі та соціальному працівнику Світлані Моренко.

Щиро вдячний за фінансові допомогу та знижки своїм друзям, знайомим та приватним підприємцям. Щиро вдячний за можливість дарувати тепло та любов тим, хто про це почав забувати.

Зі святом, дорогі жінки! Сьогодні я побажаю вам одного — ніколи не залишитися на самоті! Бути завжди в оточенні людей, які турбуватимуться про вас, кохатимуть, даруватимуть квіти, цінуватимуть та будуть поряд. Поряд все життя, бо ви того варті.

P. S. Ви знаєте, а людям таки дуже мало потрібно для щастя та радості. І тим, хто отримує. І тим, хто дарує. Головне — зробити це щиро. Головне — зробити.

Подобається    0