Справжній вчитель
Зупинилося серце вчителя історії вищої категорії, автора книги «Виховуємо громадянина, патріота, особистість» Анатолія Івановича Сагайдачного.
Народився Анатолій Сагайдачний 5 червня 1939 року в селі Корморадгосп Іванівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області восьмою дитиною у багатодітній селянській родині Івана Михайловича та Ганни Микитівни Сагайдачних. Всього ж у батьків було 9 дітей. Вісім синів і одна дочка.
У семирічному віці Анатолій пішов у перший клас Березівської семирічної школи, де навчалося 40 учнів. Умови навчання були дуже важкі, особливо в 1946–1947 роках. Писали між рядків на газетах, чорнило робили із сажі або з ягід бузини, а ручки — з дерев’яної палички, до якої ниточками прикріплювали перо. Навчалися у дві зміни. Освітлення було від гасової лампи. Класи опалювали соломою, бадиллям соняшника чи кукурудзи, бур’янами. Харчування в школі не було. Пара взуття та одяг були на трьох менших братів. А старші ходили в колгосп на роботу за трудодні.
У школі Анатолій навчався дуже добре, був відмінником. У цьому була велика заслуга батьків і першої вчительки Галини Василівни Закапко, яка ходила на роботу в школу біля хати Сагайдачних і часто заходила до них. Вони привили любов до навчання, праці і виховали вміння переборювати труднощі повоєнного періоду.
Толя, як і інші учні, виконував різноманітні доручення вчителів: саджали дерева, збирали макулатуру та металобрухт, виготовляли щити для затримки снігу на полях, проводили роботу по боротьбі з гризунами.
Для навчання у восьмому класі учням потрібно було заплатити по 150 карбованців у бухгалтерію школи. Таких коштів у багатьох батьків не було і діти після закінчення 7 класів йшли працювати в колгосп.
Щоб продовжити навчання Анатолію довелося піти працювати на різні роботи, бо була мрія закінчити 10 класів. І мрія збулася — отримав атестат про середню освіту.
Ще навчаючись у школі, Анатолій писав статті до загальношкільної газети «За знання», твори з української і російської літератури, за що вчителька Олена Григорівна Білик ставила в приклад іншим. Це вміння писати публіцистичні твори знадобилося протягом всієї трудової діяльності вчителя історії та української мови й літератури.
У серпні місяці 1957 року Анатолій став студентом Рівненського педагогічного інституту філологічного факультету.
Наступного року сталася приємна нагода і Анатолій Іванович Сагайдачний перевівся на другий курс історико–філологічного факультету Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки. У інституті брав участь у різних гуртках, за добре навчання одержував стипендію.
У 1962 році, закінчивши інститут, був призначений директором Лишнівської восьмирічної школи Маневицького району Волинської області, а в листопаді місяці того ж року забрали в армію.
У жовтні 1964 року демобілізувався і приступив до роботи вчителем Смотрицької восьмирічної школи Пирятинського району.
У 1967–1968 роках працював директором Бригадирівської середньої школи Козельщинського району. З допомогою голови колгоспу Івана Степановича Абраменка було зроблено капітальний ремонт шкільних приміщень, переведено роботу школи на однозмінне навчання, громадою села господарським методом було збудовано велику світлу шкільну їдальню. У цій школі Анатолій Сагайдачний створив навчальний історичний кабінет, щомісяця виступав з лекціями перед механізаторами, працівниками тваринницьких ферм, а також у сільському клубі. Про це писала місцева преса, пропонували роботу в органах районної державної влади.
У 1968–1975 роках працював вчителем історії Солоницької середньої школи Козельщинського району. Голова колгоспу Білоусько Андрій Кузьмич пропонував стати його заступником, та любов до педагогічної праці знову перемогла.
З 1976 року Анатолій Іванович Сагайдачний працював вчителем у Кобеляцькому районі.
Його учні неодноразово займали призові місця на олімпіадах з історії.
Працюючи в Бродщинській школі з 2014 року на посаді вчителя історії, Анатолій Іванович зібрав матеріал про директорів повоєнного часу і виготовив стенд під назвою «Корифеї педагогічної ниви Бродщинської школи».
У 2016 році написав історію Бродщинської школи, яка включена до Полтавської енциклопедії «Полтавіка» (том 6).
Сагайдачний Анатолій Іванович вважав, що освічена молодь — це найбільша інвестиція для України. Кожна дитина — талановита особистість, і вчитель Сагайдачний постійно, крок за кроком, допомагав своїм учням віднайти шлях у житті, розвинути особисті якості і здібності.
Поряд з уроками-лекціями, заліковими, семінарськими заняттями, він проводив практикуми та консультації, співбесіди, конференції, спонукав учнів до виготовлення наочних посібників, підготовки рефератів, доповідей, повідомлень, формував уміння аргументовано відстоювати власну думку, робити доцільні зауваження, рецензувати відповіді інших, постійно використовував активні форми роботи на уроці.
Анатолій Іванович був щасливий тоді, коли учні досягали більшого, ніж він, і висловлював побажання, щоб у кожного його учня жила часточка тепла, розуму, доброти серця, яку вчитель віддавав своїм вихованцям.
При великій своїй зайнятості Анатолій Іванович понад 10 років організовував і проводив на громадських засадах «Круглі столі» у залі засідань Кобеляцької міської ради на різні актуальні теми, зокрема: «Сторіччя з Дня Акту Злуки — День Соборності», «Героїчний подвиг Героїв Крут», «205 річниця з дня народження Т. Г. Шевченка», «М. С. Грушевський і сьогодення», «100‑річчя з дня народження С. В. Петлюри», «Велична постать В’ячеслава Чорновола — Героя України», «Василь Стус — поет, патріот, борець за незалежну Україну», «Село Говтва. Шар-Гора Козельщинського району» та інші.
За багаторічну сумлінну педагогічну працю Анатолій Сагайдачний нагороджений у 2008 році і 2016 грамотами Кобеляцького районного відділу освіти, а в 2020 році за багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та великий вклад у розвиток національної освіти України з нагоди Дня працівників освіти вчителя історії Бродщинської ЗОШ нагородили грамотою департаменту освіти і науки Полтавської державної адміністрації.
Громадські організації «Кобеляцьке земляцтво», «Літератор», «Кобеляцький краєзнавець», місцеве відділення Всеукраїнського товариства «Просвіта» висловлюють співчуття дружині Ользі Василівні, дочці Оксані Анатоліївні, сину Сергію Анатолійовичу та їх родинам.
Додати коментар