Вперед — в гетто!

Слово «гетто» прийшло до нас із середньовічної Італії. Так у Венеції називали квартал, до якого виселяли євреїв. Згодом подібне визначення отримували мікрорайони у великих містах, де в добровільному чи примусовому порядку селилися представники етнічних меншин. Як правило, це були все ті ж євреї. У більш сучасній історії Сполучених Штатів Америки з’явились «кольорові» гетто. Там жили і живуть афроамериканці та латиноамериканці. Схожим на «гетто» є поняття «резервація».
І «гетто», і «резервація» викликає у більшості з нас негативні асоціації. На думку одразу приходять бідність, злочинність, наркотики, відсутність віри у майбутнє. І в кінці-кінців — смерть, загибель, руйнація.
Та до останнього часу слова «гетто» і «резервація» були для українців далекими. Як в географічному, так і в світоглядному аспектах. До останнього часу…
Якщо ж придивитися до сучасної України, до рідного міста чи села пильніше, то… То можна побачити, що вже й ми самі, якщо не живемо в тому гетто, то ризикуємо до нього потрапити. Нас ніхто не буде туди виселяти, непотрібно буде покидати рідної оселі, тому що «гетто» само прийде до нас. Або вже прийшло.
У всякому випадку жителі Кобеляк, котрим у силу різних обставин доводиться перебувати на нічних вулицях, стверджують, що це і небезпечно, і малоестетично. Десь після 24‑ї години ночі, особливо у вихідні, бал у нічних Кобеляках починають правити вихідці із гетто. Тобто групи п’яних та обкурених підлітків. Вони б’ють вікна в оселях своїх земляків, перекидають контейнери зі сміттям, буває, що влаштовують пікніки, смажачи ковбасу на Вічному вогні.
Про все це розповідають. Розповідають нічні сторожі та жителі будинків, розташованих поблизу міської дискотеки. Міліціонери ж заявляють, що все не так драматично і ситуація на нічних вулицях контрольована. Напевне істина, як завжди, знаходиться десь посередині. Але немає сумніву в тому, що ситуація не покращиться. І через кілька років перебувати на вулиці після заходу сонця стане дійсно небезпечно. А потім небезпека прийде і в оселі.
Так і буде, якщо… Якщо люди не перестануть бути байдужими. Байдужими, перш за все, до долі власних дітей, байдужими до спокою своїх земляків, байдужими до майбутнього рідного міста. Якщо думати про те, що саме мене біда не зачепить, то станеться якраз навпаки.
Що ж робити? А те, що роблять в США, Німеччині, Японії. Те, що 30 років тому робили в Україні. Не сподіватися лише на міліцію, а забезпечувати охорону правопорядку власними силами. У нас таке вже було. І був порядок. А може бути — гетто.

Подобається    0