Марина Хорольська: «Я пишу про кольори, про долю, квіти і кохання…»

Кобеляцька районна громадська організація «Літератор» вітає авторку поетичних збірок «Я вчуся розрізняти кольори», «Віршозалежна» Марину Хорольську з днем народження. Бажаємо здоров’я, благополуччя, успіхів у праці і творчості.

Марина Хорольська стрімко увірвалася в світ поезії. Її вірші, наповнені душевним вогнем, швидко поширились серед шанувальників української мови. Сучасний інформаційний світ прийняв її творчість у свої обійми.

Доля, муза, родина, друзі, журналісти — причетні до розкриття поетичних здібностей Марини.
Першими оцінили поетичне дарування Марини її чоловік Геннадій, донечка Алла і син Ростислав, які запропонували розмістити написаного вірша в Інтернеті.

Відгуки в соціальній мережі спонукали її писати нові твори, висловлювати поетичними рядками свої почуття, роздуми.

Соціальна мережа наповнена відгуками користувачів на її вірші: «Дуже гарно!», «Від душі написано!», «Так тримати!», «Дуже талановито», «Радуйте і надалі нас своїми мистецькими творами», «Дякую за чудовий вірш, який вселяє впевненість нашої перемоги над ворогом», «Мені дуже подобаються Ваші вірші», «Неперевершено!», «Супер», «Гріє душу слово»…

У відповідь Марина Хорольська написала:

«Це мої перші маленькі кроки до здійснення мрії! Дякую всім, хто підтримував мене, вселяв надію, змушував не стояти на місці! Завдяки Фейсбуку, у мене з’явилося багато друзів: з багатьма давно знайома, але зблизитись вдалося лише зараз, когось до цього ніколи не знала, та вони стали вірними друзями! Ваші відгуки, підтримка надихають! Є навіть люди, які знаходяться за тисячі кілометрів, за кордоном, але змушують не втрачати віру в себе!!! Боюсь образити когось, не згадавши, тому не буду називати імен, думаю ви знаєте, й так, що я вас поважаю і люблю!!!»

Поетесу прийнято до Кобеляцької районної громадської організації «Літератор». Вона популяризує художне слово, декламує свої вірші перед земляками на масових творчих заходах в її рідному селі, громаді.

Марина Хорольська взяла участь у літературному конкурсі «Рідна моя мати», у краєзнавчій експедиції «Повернення до витоків на схилах і хвилях Кам’янського водосховища». З цікавістю слухали її вірші в Кобеляцькому музеї літератури і музею з нагоди зустрічі місцевих поетів і прозаїків із колишнім редактором районної газети «Колос», головою Спілки літераторів Полтавщини, поетом Михайлом Любивим.

Велику зацікавленість у шанувальників українського художнього слова викликали зустрічі з поетесою в обласній і Кобеляцькій громадській бібліотеках, Полтавському обласному центрі естетичного виховання учнівської молоді, у селах Бродщина, Дашківка та інших.

Вірші поетеси друкувалися в газеті «Колос», «Тижневику «ЕХО».

Теми різні, як сам світ. Марина відверто зізнається: «І я пишу: про кольори, про долю, квіти і кохання…». « І рада я цьому безмежно, що ви — як я, віршозалежні».

Звертаючись до читача, поетеса промовляє: «Вдихай на повні груди волю — ти ж не в полоні, ти ж не раб». «Кажіть своїм єдиним про любов». «Передаваймо ж з рук до рук свої знання, свої уміння. І буде ввись і вшир рости родинне дерево».

Поетеса самокритична: «Чого ж так довго ти мовчала! Душа просила — то пиши, сама собі ти заважала, більш ні на кого не гріши!»

Про свої бажання, мрії Марина написала: «Я вчуся розрізняти кольори… наука ця дається мені важко. Мій чорно-білий світ: в нім жити тяжко, я ж мрію про веселку угорі!». «Щодня бажання є творити». «О Музо! Всіх поетів мрія!».

Поетеса вірить, «що на Батьківщину після морозів, лютої зими повернуться твої діти, Україно, настане ера Вічної весни». «Твоє ім’я, моя дівчино, найкраще в світі — Україна!».

Марина Хорольська пише вірші, які несуть в собі патріотичний подих та вселяють впевненість нашої перемоги над ворогом. Вона закликає: «Вставай і йди, борись і мрій», наголошує, що «немає назви світ без України».

Авторка прославляє своє рідне село: «Хто ще похвалиться такою, як ти, моє село, красою?». «Про Придніпрянське гучна слава! І ти, наша міні-держава, рости, квітуй, купайся в щасті, будь кращим в області Полтавській».

Зрозумілі і близькі читачам вірші про дітей, про кохання, природу. «Сорочку сину вишивала мати, усю любов вплітала у шитво», «Доросла донька… Гордість мами», «Перший поцілунок в почуттях зізнання, так, велика сила справжнього кохання». «Люблю дощі! Ті, що улітку, ті що йдуть вночі. А краще — ще коли й з грозою». «Весна в свої права вступила: цвіт вишні в коси заплела, по вранішній росі бродила, струмочками в яри текла».

Хвилює поетесу тема вимушеного переселення людей через затоплення села Старий Орлик водами Дніпра.
На чільному місці — вірші про маму. «Я зрозуміла лиш з роками, що означає слово «мама».. Ти, як ніхто, любить умієш — все пробачаєш, розумієш…».

Щемливою є поезія про дитинство, юність. «Старі світлини нас колишніх малими зовсім пам’ятають. Вони в старих альбомах тиші дитинство наше зберігають». Останній шкільний дзвоник поетеса називає «голосом дитинства, яке у школі залишиться».

Поетеса «позначає» певні локації. Передусім, звісно, її рідне село Придніпрянське. Це поселення змальовано в різні способи, з різних перспектив. Вдалими є також вірші про міста Львів, Дніпро, про село Старий Орлик. Значущою темою є Україна. Для авторки в центрі уваги — людина, її життєстверджуюча основа. Поетеса також розмірковує про місце поезії в житті людини.

Марина Хорольська звертається до вічних тем: кохання, природа, філософське сприйняття світу.

Кожен вірш Хорольської народжений для життя. Поетеса відверто зізнається: «Вони в мене, як діти».

Тому сподіваємося, що Марина Хорольська випустить ще не одну збірку, а її творчістю захоплюватимуться тисячі шанувальників.

Подобається    0