«Золотий» ювілей дружби

«Золотий» ювілей дружби

В Україні, як і у всьому світі, прийнято відзначати ювілеї подружнього життя. Особливо у випадках, коли подружня пара живе разом п’ятдесят і більше років. Між тим, бувають і ювілеї дружби, коли люди підтримують дружні стосунки протягом багатьох десятиліть. Адже зберегти дружбу теж не просто.

Ідею для написання статті про історію дружби двох кобелячан «підкинув» інший житель міста Василь Неберя. Він приніс у редакцію фото двох відомих не лише в Кобеляцькій громаді людей і запропонував:

— От напишіть про них. Їх дружбі більше, ніж мені років. І жодного разу я не бачив чи не чув, аби ці люди сварилися. Як почали з дитинства дружити, так і до сьогоднішнього дня.

Дійсно, міцна дружба зі «стажем» у п’ять десятиліть є досить рідкісним явищем. Це в дитинстві нам легко дружити і товаришувати, коли немає дорослих проблем. Ще всім відома армійська дружба, студентська. А потім, зазвичай, робота, відстані, турботи і хвороби, сім’ї і діти роблять свою справу, забираючи час і сили, і колишні друзі забувають навіть вітати один одного із днями народження чи іншими святами. Особливо це актуально в теперішній шалений час із його цифровою швидкістю і загальною зайнятістю. У Фейсбуці та інших соцмережах у людей буває по кілька тисяч «друзів», а в реальному житті частенько немає з ким ні горем поділися, ні чарку на свято перехилити.

 

Двоє із Бабенкової ями

Так, на жаль, буває зазвичай. Але не з цими двома людьми. Вони почали дружити ще в семидесятих роках минулого тисячоліття. Дружать і до сьогодні. І збираються дружити стільки, скільки їм віку відміряно.

Обох цих чоловіків чудово знають не лише в Кобеляках, а й далеко за межами громади. Та що там громади, навіть України. Фрау Матільда та гер Фріц із Німеччини їх теж добре пам’ятають.

Обидва ці чоловіки ніколи не обіймали «високих» посад, не мають мільйонних статків. Але обоє вміють жити. У тому числі, і дружити. І цьому вмінню можна лише по-доброму позаздрити. Мова про корінних кобелячан Віктора Фесюру та Сергія Чепіжного.

Історія їх дружби бере початок із семидесятих років. Сергій на три роки старший. Але це ніколи не заважало хлопчакам, юнакам, зрештою, дорослим чоловікам дружити між собою. Хіба що в юності Сергій, відслуживши в армії, під’юджував Віктора:

— Синок, я вже відслужив, а ти тільки збираєшся.

Оті роки служби в армії, напевне, й були найдовшим періодом, коли Сергій і Віктор не бачилися.

Дружба зародилася десь на кризі Бабенкової ями, де кобеляцькі хлопчаки зранку до пізньої ночі ганяли в хокей. Адже один із друзів народився в цьому мікрорайоні, інший — по сусідству, в так званій Козиній ямі.

А потім доля так зводила, що вони навіть жили постійно по сусідству. Щоб недалеко один до одного в гості йти.

 

«Переріжте гармошку і мене»

Віктора Фесюру знають, люблять і шанують далеко за межами Кобеляцької громади. Перш за все — як вправного гармоніста. Він не має фахової музичної освіти, натомість володіє хистом миттєво запалювати», як невеличкі мисливські компанії, так і великі концертні зали. А ще є автором унікального музичного хіта під неофіційною назвою «Кобеляцький жопорол». Під час його виконання музикант грає на інструменті за допомогою сідниць.

Через цей хист Фесюрі завжди бракує часу. Його постійно запрошують як на звичайні мисливські «корпоративи», так і для участі в різних, у тому числі й міжнародних, фестивалях. Днями Віктор виступав на Сорочинському ярмарку.

У зв’язку зі своєю популярністю Фесюра жартує:

— Просять виступити скрізь. І щодня. Я й кажу людям: «Розріжте гармошку на чотири частини і мене разом з нею. Тоді скрізь встигну».

 

Від «Запорожця» до «ікстрейла»

Сергій Чепіжний є в громаді людиною не менш знаною і шанованою, аніж його друг Фесюра. Щоправда, «виступає» Сергій у іншому жанрі. Він рихтує і фарбує легкові автомобілі.

Починалося все, як хобі, із «горбатого» «Запорожця» в 1977 році. Вийшло. Потім пофарбував іншого «запіка», потім третього, четвертого, далі — «жигуля».
І так фарбує та рихтує і до сьогодні. І це, не дивлячись на суттєві зміни в автопарку земляків. Якщо раніше його клієнтами були виключно власники «Жигулів» та «Москвичів», то зараз приїжджають і на «бехах», і на «мерсах».

Сергій сміється:

— Таки так. Починалося все із «Запорожця». А зараз всякі там «ікси» та «ікстрейли» фарбую.

Скільки через його майстерню пройшло машин, ніколи не рахував. Але думає, що рахунок потрібно вести на сотні.

 

Без «прогулів»

Є у двох друзів і спільне захоплення. У хокей, в силу поважного віку, вони вже не грають, а ось на полювання разом ходять.

Якщо запитати Фесюру і Чепіжного, скільки разів на тиждень вони зустрічаються, то відповідь буде одна: «Кожного дня».

Віктор сміється:

— Ніхто ж не хоче, аби «прогул» поставили. Дисципліна у нас, кожного дня бачимося.

Чи бувають між друзями конфлікти і сварки? Бувають.

Фесюра каже:

— Буває десь у компанії як «заведемось», то ті, хто нас не знає, можуть подумати, що битимемось.

Чепіжний підтверджує:

— На полюваннях буває. Вітька любить покомандувати. Туди йди, там стій. А я роблю, як сам хочу. Але оті наші перепалки навіть сваркою не назвеш. Воно, як вогонь від бензину, спалахне і одразу згасне.

Люди таки вони дуже різні. А дружба одна. По віку — вже «золота». І зупинятися на цьому Фесюра й Чепіжний не збираються.


Автор: Ігор ФІЛОНЕНКО, «ЕХО»
29 серпня 2021, 15:05 | Кобеляки | Цікаве

Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.