Живі, доки пам’ятаємо
Під таким девізом 27 серпня на території Білицької громади відбулася низка заходів, присвячених пам’яті земляків, які загинули в ході збройних дій на Донбасі.
Співробітники гуманітарного відділу селищної ради, педагоги, учні шкіл, працівники військкомату та місцеві жителі зібралися біля могил загиблих воїнів, аби віддати їм належну шану.
Нагадаємо, що 29 серпня по всій Україні відзначають День пам’яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність та суверенітет і територіальну цілісність країни. Пам’ятну дату своїм указом встановив Президент України Володимир Зеленський у 2019 році. Символікою цього дня є квітка соняшника. Адже саме на соняшникових полях у серпні 2014 року загинули сотні українських військовослужбовців.
Велелюдний траурний мітинг відбувся у невеличкому селі Жуки. Десятки людей прийшли до могили уродженця села Сергія Месечі.
Сергій Месеча загинув 12 липня 2016 року в районі села Зайцеве під Горлівкою. Сергій служив у складі 53-ї окремої механізованої бригади. На війну пішов добровольцем. На момент загибелі Сергієві виповнилося 33 роки. Сиротою залишився син. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня та нагрудним знаком «За вірність народу України» першого ступеня.
Відкрив траурний мітинг на честь вшанування загиблих воїнів заступник селищного голови Сергій Петров.
Спершу слово для виступу надали педагогу Білицької школи Марина Барбі. Після її надзвичайно зворушливої промови настала невеличка пауза, адже чимало із присутніх не могли стримати сліз.
Голова Білицького об’єднання учасників збройних дій Михайло Левицький у ході свого виступу сказав, що практично кожному поколінню українців доводиться боротися за свою незалежність та свободу зі зброєю в руках. Ніхто не міг подумати, що щось подібне станеться і в двадцять першому столітті. Але сталося. Довелося брати в руки зброю і віддавати вимушену жертву. Адже на Донбасі поклали голови тисячі кращих синів та дочок України.
Військовий комісар Петро Андрушко зізнався:
— Найтяжче в ті дні було очікувати звісток про бойові втрати. Завжди думаєш: «Аби не «двохсотий». Дуже тяжко хоронити побратимів. Особливо таких молодих добровольців, як наш Сергій. Та я впевнений, що імена тих, хто віддав своє життя в ім’я України, назавжди будуть вписані в історію нашої Батьківщини.
Учитель Білицької школи Олег Бакаєнко сказав:
— Саме в ці дні, наприкінці серпня 2014 року, українська армія понесла найбільші втрати під Іловайськом. Тоді була, попри попередні домовленості, підступно розстріляна колона наших військ. Давайте називати речі своїми іменами, це були втрати в російсько-українській війні, яка триває ще з 12 століття. Ті хлопці загинули заради нас із вами, усіх тут присутніх, загинули за те, щоб у нас була своя держава, щоб діти ходили в школу, а не ховалися по підвалах від обстрілів.
Завершився траурний мітинг хвилиною мовчання та покладанням квітів.
У той же день жителі Білицької громади вшанували пам’ять іншого свого земляка Антона Дзерина, який похований у селі Свічкареве.
Додати коментар