Зі шкільного музею зникла «болванка» від «Смерчу»

Зникнення музейного експонату виявила волонтер Світлана Сергійко. Вона написала заяву про це до поліції.

Світлану Сергійко в Кобеляках добре знають, як одного із перших волонтерів з числа тих людей, котрі ще в 2014 році почали збирати кошти на озброєння української армії. Починали із бронежилетів, котрих катастрофічно не вистачало, потім везли продукти, приготовлені страви, різне обладнання невійськового призначення — від електрогенераторів до звичайних цвяхів.

Зараз Сергійко є військовослужбовцем Збройних Сил України. Служить за контрактом. Минулого тижня Світлана приїхала у відпустку. І вирішила зайти в шкільний музей, що працює в ліцеї № 2.

Про історію створення музею Світлана розповідає так:

— У свій час я, інші волонтери, такі як Антон Кулечко, Юлія Дубова, колишні військовослужбовці, привезли із зони бойових дій багато експонатів. Там було все: і частина обмундирування, і стріляні гільзи. Ми везли все це для історії. Створили виставку. Спочатку експонати були розміщені в міському краєзнавчому музеї. Потім директор ввічливо попрохала нас знайти інше місце. Справа в тому, що експонати дійсно займають багато місця, а їй потрібно було готувати якусь експозицію до дня народження Олеся Гончара. Ми увійшли в положення. Почали думати, куди перевезти експозицію. Ну й прийшли до спільної думки, що їй місце в школі. Я сама вчилася в школі номер 2, туди й пішла. Тодішній директор Світлана Ніколенко нам не відмовила. Усе перевезли в школу. У тому числі, і відстріляну частину бойового снаряду від «Смерчу». Це така величезна болванка, вагою в кілька десятків кілограмів, ми її у свій час у машину вчотирьох заносили. Цю, з дозволу сказати, гільзу привезла я. Це — дуже рідкісний експонат. У мене її для своїх музеїв хто тільки не просив, навіть «есбеушники» для своєї експозиції випрошували. Я нікому не віддала. У другій школі цю гільзу поставили в кімнату для зберігання зброї. Сказали, що в музеї місця мало, як знайдуть інше приміщення, то й виставлять. І ось я приїжджаю в Кобеляки, йду в школу і виявляю, що відстріляної частини від «Смерчу» немає. Вона кудись зникла. Ви собі таке уявляєте? Я — ні. Із закритого приміщення зникла річ вагою під сто кілограмів. Це ж не гільза від автомата, яку в кишеню поклав та й пішов. Її ж виносили кілька чоловіків, вантажили в машину, везли. Це або в металобрухт здали, адже там є кольоровий метал, або хтось собі додому забрав. Мені дуже прикро стало. Найболючіше те, що хтось спробував нажитися. Я мала розмову із новим директором, з Наталією Чуніхіною та Володимиром Пономаренком, вчителями, що музеєм завідують. Ніхто мені нічого зрозумілого не сказав. Я написала заяву в поліцію, звернуся і в Службу безпеки України.

Світлана Сергійко привезла з лінії фронту чимало експонатів

 

Володимир Пономаренко: «Мені самому дуже прикро»

Напевне, Світлана Сергійко не приховувала своїх намірів звернутися до правоохоронців та журналістів. Через два дні до автора цієї статті зателефонував учитель міського ліцею № 2 Володимир Пономаренко.

Він попрохав:

— Не потрібно «махати шаблями» і «лити бруд на школу». Давайте зустрінемося, і я поясню ситуацію, як її бачу.

У принципі, зустріч із Пономаренком і так була запланована, адже ми мали вислухати й іншу сторону в конфліктній ситуації.

Зустріч із педагогом відбулася в понеділок.

Пономаренко пояснив:

— Мені самому дуже прикро. Так, частина моєї провини є. Експонат винесли із кімнати для зберігання зброї, ніхто не мав наміру його кудись переміщати зі школи, тим більше, продавати. Але частина снаряду зникла. Хто її украв, я відповісти не готовий. Розумію, що це зробили кілька чоловік, адже та річ навіть у багажник звичайного автомобіля не поміститься.

Що хочу наголосити. Прошу відкинути всі домисли про якийсь намір нажитися з боку педагогів чи адміністрації. Я сам у той музей експонати привозив, інші хлопці, що були в АТО, теж. Музей жив, працював, діти в ньому бували постійно. Наталія Василівна Чуніхіна і я постійно ним опікувались. І тут така прикрість. Так, думаю, що тут ніякого криміналу не буде, адже немає постраждалої сторони. Але від цього не менше прикро. Нічого, розберемося.

Наталія Чуніхіна, у свою чергу, пояснила:

— По-перше, хочу уточнити, що в нас у школі не музей, а зал звитяги. Для створення музею необхідно чимало погоджень та дозволів, яких у школи немає. Зал відвідують діти, сюди приносили експонати інші волонтери та учасники бойових дій. Щодо даної ситуації, то нам дуже прикро, що експонат зник. Але не потрібно в цьому шукати якийсь злочин чи неповагу до людей, які брали участь у захисті Вітчизни. Усі помиляються. І тут так сталося.

У Кобеляцькому відділенні поліції нам підтвердили факт звернення Світлани Сергійко. Зараз триває процес перевірки.

 

Для довідки

Реактивна система залпового вогню «Смерч» була розроблена в СРСР фахівцями «Тулгосніточмаш» (потім НВО «Сплав», а нині ФГУП «ДНВП «Сплав»», м. Тула), а також суміжних підприємств. До розробки в 1990 році Китаєм WS-1 була найбільш далекобійною системою залпового вогню.

Артилерійська частина монтується на модифікованому шасі вантажного автомобіля МАЗ-79111 або МАЗ-543 М. Також для індійської сторони був створений варіант бойової машини на базі вантажного автомобіля підвищеної прохідності Tatra 816 6 ZVR8 T10 x10.1 R/41 T.

Підготовка до бою «Смерчу» після отримання цілевказівки займає три хвилини; повний залп проводиться протягом 38 секунд. Після стрільби батарея готова до маршу за одну хвилину, що дозволяє оперативно вийти з-під удару противника.

Подобається    0