Як Ольга Сіренко без землі залишилась

60‑річна мешканка села Деменки буде змушена в суді доводити своє право на земельну ділянку, яку отримала ще в 1997 році.

На жаль, це є типовою ситуацією в сьогоднішній Україні, що переживає черговий період «дикого» капіталізму, а саме — дерибану землі. Нинішня влада називає цей процес запровадженням цивілізованого ринку землі. Насправді це більше схоже на варварське загарбання останнього ліквідного ресурсу, що залишився в цій державі. І більшість громадян цієї держави мають право лише на те, щоб із подивом та жахом спостерігати, як меншість забирає їх клаптики землі, долучаючи їх до своїх тисяч гектарів. Та про все по порядку.

До редакції звернулася жителька Деменок Ольга Сіренко. Жінці 61 рік. Усе своє свідоме життя вона пропрацювала в сільській школі вчителем.

У далекому 1997 році Ольга Сіренко, як і тисячі інших українців, почала приватизовувати дозволені їй законом клаптики землі. Тоді землю наділяла сільрада.

Сіренко отримала у власність пів гектара землі. 15 соток — для обслуговування будинку і ще 35 — для ведення особистого підсобного господарства. Тоді це так називалося. Жінці видали так званий «червоний», за кольором документа, державний акт на право приватної власності. Вона виготовила технічну документацію. І на цьому зупинилася. Тобто в нинішні численні державні реєстри ту землю не внесла. Не було і кадастрового номера на земельну ділянку. Усі ці майже тридцять років жінка на тому клаптику землі господарювала.

І ось у злощасному для неї 2021 році Ольга Сіренко дізналася, що на Публічній кадастровій карті її земля «засвітилася», як чужа власність. При цьому, її вже встигли і продати.

Спочатку Сіренко пішла до свого земляка Миколи, який зараз юридично став власником землі, на яку в неї є державний акт. І запропонувала, за її словами, вирішити питання по-мирному. Той взяв паузу на вивчення ситуації, а потім відмовився домовлятися.

Ольга Сіренко розповідає:

— Микола заявив, що моєї землі там не було. А він же купив землю у жінки, якій її наділяли пізніше і в іншому місці.

Тоді жінка пішла шукати правди в найвищий кобеляцький кабінет, до міського голови Олександра Копельця.

Вона згадує:

— Олександр Олександрович мене прийняв. Вислухав. Розмова була доброзичлива. Він пообіцяв створити якусь комісію, що розбереться в ситуації. А потім, чомусь, його ставлення змінилося. Ніяка комісія, я так розумію, ні в чому не розбиралася. І коли я вчергове пішла до Копельця, він фактично відмовився зі мною говорити. Назвав підступною людиною і заборонив секретарці мене до нього впускати. Не знаю, що сталося. Можливо, Микола чи його впливові знайомі налякали Копельця. Але ж так не можна робити. Ми його вибрали, а він спілкуватися не хоче. Щось не подобається? Терпи. Тебе ж вибрали, тобі люди зарплату платять.

Адвокат Сергій Галушко, до якого ми звернулися за консультацією, пояснив, що тепер Ользі Сіренко доведеться доводити своє право на землю в суді.

Він розповів:

— Так часто, на жаль, буває. Так, «червоний» державний акт своєї чинності не втратив. Але якщо не було кадастрового номера, ділянка «не світилася» на карті, як власність Сіренко, то її могли віддати іншій людині. Такій же чесній і законослухняній. Але той громадянин міг просто не знати, що на цю земельну ділянку є державний акт на право власності. Тепер пані Ользі доведеться звертатися до суду. Але перед тим ще й виготовити технічну документацію на землю. А потім піти до державного реєстратора і отримати офіційну відмову. Це теж буде документом для суду. І вже потім писати позовну заяву. Шанси виграти суд дуже великі. Але витратна частина становитиме десь близько десяти тисяч гривень.

Про те, що їй доведеться судитися, Ольга Сіренко знає. Усвідомлює і розмір майбутніх витрат. Але вона готова звертатися до суду. Каже:

— Все одно я суд виграю, а витрати компенсуватиме той, хто програє.

Чому звернулася до редакції?

Сіренко пояснила:

— Я знаю, що ви мені допомогти не зможете. Але нехай люди читають і думають. Думають і про те, що в них землю можуть у будь-який момент забрати, і кого вони у владу вибрали.

А ми, у свою чергу, намагатимемось інформувати наших читачів про завершення цієї типової для сучасної України історії.

Подобається    0