Женя Бурса із Біликів — герой нашого часу

Кожен час має своїх героїв. Досить часто — надуманих і несправжніх. Ще пару місяців тому «героями» були «зірки» Інстаграму, естрадні артисти, мільйонери і футболісти. Зараз — герої справжні. Ті, хто захищає Україну.

Війни народжують героїв, про яких складають поеми та пісні, яких прославляють у віках та на прикладі яких виховують покоління. Ці невпізнані до пори герої живуть поруч з нами, поруч з нами працюють, виховують дітей, радіють життю. З першого погляду такі ж, як і ми, але мають всередині незламний стрижень та готові віддати життя за найдорожче — за родину, за Україну.

Під час боїв біля села Мощун під Києвом, стримуючи переважаючу орду орків, які рвались захопити столицю, загинув житель селища Білики Женя Бурса. Він та ще 31 український захисник  ціною власних життів не дали загарбникам прорватись до Києва — на тій висоті назавжди залишились 26 наших героїв. Вони стали нашими «300‑ми спартанцями»,«28‑ма панфіловцями», про них складуть пісні та знімуть фільми.

Яким був Женя Бурса? Чим жив білицький герой? Про це розповіла його дружина Ольга.

Народився Женя 22 серпня 1989 року в селі Рублівка Котелевського району. Коли закінчив 11 класів, у 2007 році його призвали до лав ЗСУ. Служив на посаді сапера в місті Балаклія. У 2010 році на весіллі в друзів познайомився з майбутньою дружиною. Завжди був «душею компанії». Будь-який захід — чи то весілля, чи прозаїчне саджання картоплі, перетворював у святкове дійство. Донька Жені, Поліна, була для нього центром всесвіту, всього себе він віддавав сім’ї. Працював робітником у ПАТ «Ясні зорі», майстром з ремонту будинків. Він міг якісно відремонтувати будь-яку хату, створити для людей затишок і комфорт.

25 лютого цього року, отримавши повістку з військкомату, пішов захищати нас. Телефонував рідко, але ці фрази Жені назавжди закарбувалися в пам’яті для дружини, доньки та майбутніх внуків і правнуків. «Я поїхав захищати, в першу чергу, тебе і дитину, а вже потім остальних та Київ…», «Я стою «на передку». «Я тебе люблю. Не переживай, все буде харашо…». Далі була тиша, довго не було відомо, що з ним. 14 березня з госпіталя зателефонував побратим Жені Петро та повідомив, що той попав під обстріл та загинув.

Після звільнення села Мощун загиблі воїни були доставлені в Київ, звідки тіло жителя Білицької громади Жені Бурси під обстрілами, о 2 годині ночі, поїхав забирати селищний голова Великої Рублівки В’ячеслав Олійник.

Поховали Женю 3 квітня в селі Велика Рублівка, поряд з його батьком. Герої теж помирають, але вони житимуть доти, доки ми пам’ятаємо про них. А ми пам’ятатимемо про них вічно.