Про газету і Сергія

Про газету і Сергія

Ось і настало друге півріччя вікопомного 2022 року. А це означає, що колектив «ЕХО» знову в зборі, знову в формі і готовий працювати й далі.
Зізнаюся чесно, очікував липня із певним, цілком логічним, острахом. Адже війна, яку ми всі спільно переживаємо, додала клопотів і людям, зайнятим у газетному бізнесі.

Відомо, що вже кілька років паперові ЗМІ переживають серйозну кризу. Демографія, Інтернет, невисока купівельна спроможність людей та відсутність рекламодавців призвели до падіння тиражів, збитковості і, як наслідок, закриття сотень газет та журналів в Україні. А тут ще й війна…

«Оливи» у вогонь переживань додав ще й телефонний дзвінок з Вінниці, із типографії, де ми вже кілька років друкуємося.

— Скажіть, будь-ласка, а ви будете друкуватися? А то ще кілька полтавських газет, яких ми обслуговували, заявили про припинення своєї діяльності.

— Та будемо.

Будемо. Ще тримаємося. Хоча всі названі вище фактори нікуди не зникли і продовжують працювати проти газети.

Що ж, життя продовжується. За це маємо дякувати передусім вам, наші шановні читачі. Знаємо, що більшості з вас нині дуже тяжко. Тяжко, як матеріально, так і морально. Але ви тримаєтесь. Не втрачаєте оптимізму, здорового глузду і бажання читати. Не втрачаєте бажання сумніватися, думати, сперечатися і бути незгодними.

І це — прекрасно. Знаєте, мені частенько дорікають, що висловлюю свої суб’єктивні думки, нав’язую їх людям. Частенько висловлюють претензії, критику, говорять, що не погоджуються із тією чи іншою думкою.

Це погано? Та ні — це прекрасно! Це одна з місій та функцій незалежної газети, не лише доносити факти, а й спонукати людей думати, сумніватися, не погоджуватися. У такому разі газета все робить правильно. А люди залишаються думаючими істотами.

Яскравий приклад — сусідня держава під назвою «запорєбрік». Там більшість аборигенів уже давно не думають, не сперечаються і не сумніваються. У них за всіх них все вирішує їх фюрер.

І зараз ми всі бачимо, до якої світової трагедії все оте «єдіномисліє» довело. І так було, є і буде. Такими є закони історії. У «єдіном поривє», «всєкакакадін» можна робити лише величезні дурниці та злочини. Що зараз «какадіни», на чолі зі своїм нещасним хворим лідером (так хочеться букву поміняти), і роблять.

А ще, розпочинаючи нове робоче півріччя, хочеться згадати і нагадати нашим читачам про Людину, завдяки якій проект «ЕХО» став можливим.

Сергій Попович. Три роки ми працюємо без нього. Інколи здається, що зараз би він нами пишався. Адже газета живе, живуть всі інші задумані ним медіа-проекти. Але розумію, що він би й зараз був би чимось у роботі незадоволеним. І ми знову б сперечалися. Навіть сердилися б один на одного. І це було б нормально, і прекрасно.

Тому що ми — люди, а не «всєкакадіни». Заради цього Сергій жив і працював. Згадайте і ви його незлим тихим словом.

8 липня 2022, 09:10 | Полтавщина | Редакційна

Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.