Не мистецтво

Зараз кобелячани, а з ними й жителі інших громад, які читають «ЕХО», хто із подивом, хто — з обуренням, дехто, можливо, навіть із презирством, споглядають справжній політичний спектакль, що розігрується в стінах місцевої міськради.

Міський голова Копелець сьогодні говорить одне, завтра — інше, система для голосування раптово виходить з ладу, депутати, які ще вчора дружно голосували за все, що пропонував «цар», сьогодні вже завзято хитають «трон».

Політики нашого мікроскопічного у вимірах планети Земля масштабу відверто брешуть, порушують обіцянки і, водночас, продовжують обіцяти.

Можна було б назвати все це комедією. Та оскільки будь-кому, хто ще не втратив можливість мислити, зрозуміло, що така ситуація у владі аж ніяк не додає привабливості та авторитету усій Кобеляцькій громаді, то бажання сміятися в більшості земляків не виникає.

Але не потрібно аж надто перейматися думками про те, що це за «напасть» звалилася на кобеляцьку громаду. І думати, що в інших — краще.

Ні, любі читачі, ні і ще раз ні. У всі часи у всіх народів у політиці все відбувається приблизно однаково. І якщо ви вважаєте ідеалом того чи іншого політичного діяча, той чи інший політичний устрій, то це означає лише одне — вас уміло обдурили. І якщо думаєте, що десь у Нових Санжарах, Царичанці, Біликах місцева політика «робиться» не так, як в Кобеляках, то помиляєтесь. То ви просто всього не знаєте.

Тому нижче, при допомозі інших журналістів, які вже трудилися над темою висвітлення влучних висловів про політику, наведу декілька прикладів із всесвітньої історії.

...Залізний канцлер Отто фон Бісмарк вважав, що політика — це мистецтво можливого. Та ось через півтора століття чеський президент Вацлав Гавел заявив, що політика — це мистецтво неможливого. Мабуть, обидва мають рацію. Все залежить від обставин.

Адже недарма англійський державець Джон Морлі сказав: «Політика — це безперервний вибір із двох зол».

Уже згаданий, дійсно видатний політичний діяч Отто Бісмарк якось говорив, що людина, абсолютно не піклуючись про честь і гідність, вправі брехати в двох випадках: після полювання і під час передвиборної кампанії. Немає потреби говорити про те, що політична історія всіх часів і народів сповнена безлічі прикладів, підтверджуючих вірність цієї тези. Більше того, той же Бісмарк, наприклад, міг сказати, що брехня на благо німецького народу, особливо в інтересах об’єднання Німеччини, не аморальна, оскільки інакше країну не об’єднати одними лише благими побажаннями або «чистими руками».

Було б найчистішої води лукавством твердження, що такий-то цілком респектабельний великий політик чи державний діяч (скажімо, Черчілль, Рузвельт, де Голль, Тетчер, Ганді) ніколи не вдавався до обману, прихованню, перекручуванню чи спотворення фактів, коли це диктувалося (або так вважали) вищими інтересами нації і держави. І це ще тільки квіточки.

Після таких слів у багатьох відпаде бажання сунутися в політику. Однак хто ризикне, мусить твердо пам’ятати вислів Франкліна Рузвельта: «Не йдіть у політику, якщо у вас шкіра трохи тонша, ніж у носорога».

А ось вислів Уїнстона Черчілля: «Мистецтво політика полягає в тому, щоб передбачити, що станеться через день, через місяць, через рік, а потім пояснити, чому це не сталося».

І завершує потік відвертих висловлювань американський дипломат Генрі Кіссінджер: «Якісь дев’яносто відсотків політиків псують репутацію решти».

А як політики приходять до влади? У демократичному суспільстві — шляхом виборів. Із цього приводу вже згадуваний Бісмарк авторитетно сказав: «Ніколи стільки не брешуть, як під час війни, після полювання і перед виборами». Втім, тут можливі варіанти. Скажімо, до брехні можна додати й нахабність. Так, нікарагуанський диктатор Сомоса одного разу заявив: «Ви виграли вибори, а я — підрахунок голосів».

Та навіть якщо вибори відбуваються чесно, їх результат може виявитися абсолютно несподіваним. Це тонко відзначив американський літератор Джордж Нейтан: «Погану владу вибирають хороші громадяни, які не голосують».

У критичні часи раптова зміна влади дуже небезпечна. Про це в розпал громадянської війни у США заявив Авраам Лінкольн: «Коней на переправі не міняють». Проте, в наш час незабутній генерал Лебєдь злегка уточнив це положення: «Коней на переправі не міняють, а ось ослів — можна й потрібно міняти».

Втім, ці рекомендації виконати досить складно. Ще французький поет Поль Валері нагадав: «Влада втрачає всю свою принадність, якщо нею не зловживати».

Дуже цікаву особливість помітив американський журналіст Джеймс Рестон: «Державний корабель — єдиний, який починає протікати вгорі». А німецький публіцист Людвіг Берне підкреслив ще одну особливість державної влади: «Якби природа мала стільки законів, скільки держава, сам Господь не зміг би нею управляти».

Не треба забувати й пишномовну тираду Вольтера: «Свобода полягає в тому, щоб залежати тільки від законів». Правда, слід пам’ятати й афоризм польського сатирика Веслава Брудзинського: «Закон гарантує обідню перерву, але не обід».

Ірландський письменник Джойс Кері проникливо зауважив: «Єдиний хороший уряд — це поганий уряд у стані крайнього переляку».

І вінчає всі ці перли відомий вислів французького мислителя Жозефа де Местра: «Кожен народ має такий уряд, якого заслуговує… ».

Останній вислів автору цієї редакційної особливо подобається.

А ось із яким визначенням великого Бісмарка категорично не погоджуюся, так це з тим, що політика є «мистецтвом». На мій погляд — це банальне ремесло. І не більше.

Подобається    0