Покоління «ЕХО»

Вір не вір, а з того часу, коли Сергій Попович продав свою машину ВАЗ-2108 і виручені від продажу  гроші вклав у відкриття газети, минуло майже 20 років. Так-так, двадцять років тому, а ще точніше  — 19 липня 2003 року вийшов у світ перший примірник «ЕХО». Нині їх, тих примірників, уже більше тисячі.
Прийнято говорити, що за 20-25 років виростає нове покоління. Згідно із теорією Штрауса-Хоува, зараз наймолодшим є покоління «зумерів». Це люди, які народилися в 2003-4 роках і виросли в період, коли світ став повністю цифровим.

Не знаю, чи вони читають «ЕХО». Прийнято вважати, що молоді люди майже не читають. Тим більше, паперову пресу.

Є така думка, що наступне покоління, яке народжується зараз, взагалі не читатиме. Песимісти говорять, що й не думатиме. Адже воно буде поколінням штучного інтелекту.

І в наступні 20 років остаточно «умруть» не лише газети, а й книги.

Можливо. Усе в цьому світі має свій початок і свій кінець. І колись зникнуть не лише єгипетські піраміди, а навіть «ЕХО» (жарт). Хоча автор цієї статті налаштований не так песимістично. Так, я теж дуже насторожено ставлюся до всіх цифрових технологій, надто — штучного інтелекту, остерігаючись деградації  людства. Так, я теж дотримуюся думки, що всі головні відкриття людство зробило 2000-2500 років тому, в епохи Будди і Христа. А після цього були лише результати науково-технічного прогресу. Але....

Але цілком можливо, і вірогідність цього більша, що й автор цієї статті, й інші скептики та песимісти помиляються. І людство нарешті, з допомогою штучного інтелекту, перестане вбивати собі подібних і почне з новою силою читати, творити і займатися фізкультурою.

Тим більше, що досягнення сучасної молоді, щоправда меншої  її  частини, у області науки, фізкультури та й практично у всіх інших сферах, вищі, аніж, приміром, у мого покоління, народженого в шестидесятих роках минулого століття. А на вулицях із автором вітаються зовсім молоді люди, практично діти, з якими ніколи не спілкувався. Можливо, вони просто зараз такі ввічливі? А можливо фотографію в «ЕХО» бачили? У обох випадках — це ж прекрасно.

Як буде — побачимо. Віримо, що буде краще. Навіть, якщо без газет.

А озираючись назад, на оті 20 років газети «ЕХО», можна сміливо говорити про те, що нудно не було ніколи. І ні про що не жалкувати.
Ні, не зовсім не жалкувати.... Сергія ж з нами немає.

P. S.  У наступний четвер номер «ЕХО» у світ не вийде. Ні, це не крах і не зміна покоління. Це відпустка на тиждень. Так уже 20 років і 20 разів було.