Сам сплів чи наплів?
Куди класти паски для того, щоб їх посвятити, як не у корзинку із лози? І красиво, і практично. Найменший кошик перед найбільшим християнським святом коштував 30 гривень, найбільший можна було знайти за 100.
Підходжу до підприємця, у якої цих кошиків із лози сила-силенна, запитую, де взяли. Жінка, яка назвалася Світланою Незнамовою стверджує — самі плели. Під час розмови стає зрозуміло, що лозоплетінням займається ціла родина.
— Ми у Кобеляки торгувати приїжджаємо з Нових Санжар. За сьогодні я вже вісім корзин продала, але це мало. От, наприклад, у Комсомольську за день 25 продали. Плетуть кошики моя сестра Ірина та чоловік Володимир Коломійці. Займаються лозоплетінням і його батьки також.
За день, за словами жінки, виходить 10–15 корзин, робота нелегка, можна пальця прищемити. Виготовлення кошика розпочинається із вдало змайстрованого дна, а потім все інше за технологією виконується.
У цьому році новосанжарці приїхали на кобеляцький ринок вже вп’яте. Світлана згодилася позувати перед фотокамерою, що, більш за все, свідчить про правдивість її слів.
А от вже наступного дня на ринку довелося зустріти парубка, що теж крамував корзинами. Спочатку він божився, що корзини плете сам, однак коли дізнався, що перед ним кореспондент, який хоче взяти інтерв’ю, почав віднікуватися та відмовчуватися. Тож за припущенням автора: не так він ці кошики плів сам, як про це розповідав покупцям.
Бабуся, що неподалік теж виставила кошики на прилавок, виявилася більш щирою. Жінка одразу повідомила, що придбала їх у Харкові «на опті» і хто їх плів — не знає. Ціна харківських корзин від новосанжарських практично не відрізнялась.
Тож, зрештою, виготовлений великодній кошик на фабриці чи власноручно майстром, не так вже й важливо. Головне, щоб він разом з паскою, ніс у родину добро та злагоду.
Додати коментар