Мама Таня і всі, всі, всі

Мама Таня і всі, всі, всі

5 грудня прийнято відзначати Міжнародний день волонтера. В Україні це свято, а точніше, волонтерський рух набув особливого статусу.

...Заправка в Кобеляках. Після оплати за паливо, дівчина-касир пропонує:

— Можливо, із бонусів перерахуєте на пальне для ЗСУ?

Перераховую.

Добрий знайомий, який стоїть наступним у черзі, зауважує:

— А я б не перераховував. Куди ті гроші підуть, ти знаєш?

— Ну, мають піти на пальне для армії.

— Мають піти... А от куди підуть... Не вірю нікому, жодному фонду, нехай і самому відомому. Ото є Вільхова в Кобеляках, є її соратники, ото їм і даю. Цих я хоча б знаю.

Тетяну Вільхову в Кобеляках дійсно знають. Можуть не знати, хто є депутатом, хто містом управляє чи поліцією. А от хто така Вільхова, знають і старі, і малі.

Знають та ще й довіряють. У сучасній Україні — це дорогого вартує. Адже в українців, як відомо, залишилися лише два беззаперечних авторитети —  армія і волонтери.

Днями волонтерів відзначали. Були грамоти, квіти. Багато хороших слів на їх адресу. Все це добре, все це правильно, зрозуміло і навіть традиційно. Але були й нетрадиційні вітання.

Розповідає Тетяна Вільхова:

— Є в нас хлопчик. Він там, на фронті. Медиком. І от днями я йому дзвоню, уточняємо, що везти. А він мені дає нетиповий для нього перелік необхідного. Я йому кажу:

— Рома, а навіщо це тобі? Ти ж  медик.

А він:

— Та я в піхоту перейшов.

Готуємо.  Дзвоню, щоб уточнити, чи все правильно зрозуміла. Довго не відповідає. А потім бере трубку і каже:

— Та не везіть мені. Нехай комусь іншому буде. Я вже не виберусь.

І ніяких  подробиць. Але ж я розумію, що наш Рома зараз десь у самому пеклі. І, можливо, вже й із життям прощається. Потім кілька днів пауза. Немає зв’язку з Ромою. Душа не на місці. Всі гуртом переживаємо, плачемо. Аж раптом, на День волонтера, дзвонить наш Рома. Поздоровляє. Контужений. Але живий, не поранений. Ви знаєте, ото була радість. Словами це не передати. Це — найбільша нагорода і відзнака, що живий наш хлопчик, вибрався із пекла, пам’ятає про нас. І скільки вже таких випадків було. Полегшення, радість, свято для всієї нашої команди.

Їх команда — це десять однодумців. Це — Тетяна Вільхова, Юрій Дейнека, Валентина та Іван Корецькі, Валентина Бабенко, Світлана Овчаренко, Олена та Ігор Білаш, Сергій Соломко, Тетяна Лещенко, а ще — водії Олександр Монахов та Михайло Врубель.

Сама Тетяна Вільхова волонтерить аж із 2014 року. Її колеги і друзі — хто починав разом із нею, хто приєднався пізніше.  Вони — команда. Команда однодумців, команда колег. Такі команди і рятують Україну.

За словами Тетяни, їм ніколи жити спогадами, хоча вона говорить, що пам’ятає кожну із сотень поїздок від першої і до останньої, пам’ятає про кожного «хлопчика», якому везе і гостинці  з дому і все, що необхідно в страшному воєнному побуті.

Каже, що бувало в її волонтерській діяльності багато різного. І страшного, і смішного. Воно там,  на фронті, страшне і смішне буває поряд.

Бувають і прикрі моменти. Це коли хтось із сторонніх, більшість із яких і пальцем не поворухнули, щоб допомогти солдатам, починають щось вигадувати.

— А, та вони за кожну сумку гроші беруть.

У такі моменти стає прикро і боляче.

Вільхова говорить:

— Як скажуть отаке, то й сльози на очах бринять. Але через секунду беру себе в руки. Їм —  патякати, а нам — хлопцям допомагати.

Та все ж, спогадами вони, волонтери, не живуть. Вони живуть зборами. Тільки закінчується один, починається наступний.

Під час нашої розмови запитую:

— А як закінчиться війна, чим тоді житимете?

— Ой, та швидше б вона закінчилася. Але повірте, без діла на сидітимемо. Скільки ж наших хлопчиків поранених. Їм же навіть після війни допомагати потрібно. Держава усім не забезпечить. І без нас, волонтерів,  не обійдуться.

Так, колись про них напишуть книги, знімуть кіно. Але вони про те не думають. На 23-те — збір, потім — перед самим Новим роком поїздка. Хлопці ж чекають. Наші хлопчики, які стоять за нас.

 

Зараз волонтери проводять збір на два планшети для 93 бойової бригади аеророзвідки, в якій служить наш земляк КОШАК СТАС (Бахмутський напрямок). Необіхдна сума - 30.000 грн

Картка ПриватБанк

5168755464228416 (Тетяна Вільхова)

Гроші можна скидати на карту або приносити у Вільховатську чи Дашківську сільську раду ( діловоду). Кошти будуть передані волонтерам

А також на автомобіль (пікап) для веденої стрілецької роти в складі 21 батальйону. Необхідна сумма близько 200 тис. грн.

Реквізити:

Картка Привату

5168745022657438

Установа банку: ПриватБанк

МФО банку: 305299

IBAN: UA123052990262036400937679403

Рахунок отримувача: 262036400937679403

РНОКПП отримувача: 3049221594

Отримувач платежу: ГЛИНЯНИЙ ІГОР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Призначення платежу: Благодійний внесок на пікап для ЗСУ

Картка Моно банки

5375411210474396

Посилання на банку

https://send.monobank.ua/jar/WHjkW1PGc

 






Автор: Ігор Філоненко
15 грудня 2023, 09:16 | Кобеляки | Редакційна

Додати коментар

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.