Білицький слід кобеляцького фальшивомонетника

У білицькому краєзнавчому музеї зберігається цікавий експонат Це — іспанський піастр 18 століття. Монета -— підробна. І, цілком можливо, що виготовлена фальшивомонетником Ільком із Кобеляк.

Слово піастр, на позначення монет, з’являється в XVI столітті і походить від «piastra d’argento» — «плитка срібла». Іспанські піастри виготовлялися зі срібла, що видобувалося в Болівії та Мексиці. Гордість країни — вони свідчили про багатство колоній імперії. У XVIII столітті на аверсі піастрів карбують герб Іспанії «Геркулесові стовпи» — Гібралтарську протоку, що вела до Атлантики і колоній. Тоді ж піастр починають називати «іспанським доларом».

Тим часом, 5 березня 1714 року, в Полтаву, під «крепким караулом», доставили піддячого Покровської церкви в Кобеляках диякона Ілька та келебердян Педька Бубенка і Петра Сироїжку — «воров грошоробов».

У колекції Білицького краєзнавчого музею зберігається фальшива монета. Знахідку було передано в 2008 року краєзнавцем І. В. Бовкуном. Вона походить з білицького кутка Поділ. Виготовлена з олова, зі слідами посріблення, це платівка, овальної форми, діаметром 3,2-3,7 сантиметрів та вагою 15,72 грама. У верхній частині монети наскрізний отвір, що дозволяє припустити використання виробу в якості прикраси. Зображення на монеті могли б відтворювати риси срібного іспанського піастру 2 половини XVIII століття, відомого в іспанських колоніях у Америці як Іспанський долар, чи «Потосі», за назвою шахти, де видобувалося срібло.

Ця знахідка особливо цікавою стає у світлі справи «о ворах грошоробах» початку XVIII століття. У Полтавському суді 21 квітня 1714 року було винесено вирок задніпрянському вихідцю дячку Ільку з Кобеляк та Педку Бубенку із зятем Петром Сироїжкою з Келеберди: «до крепчайшого секвестру… дати… до рассуждения и на респект зверхнейшой власти».

За подібну провину в той час висилали до Сибіру, що фіксують документи. Старосанжарця Василя Максименка, «которий делал воровскіе копейки», у 1731 році, замість смертної кари, було заслано «в Сибирские городи вечно в работу на серебрание заводи». Дослівно такий самий вирок за фальшивомонетництво було оголошено Іллі Федоренку, дяку Михайлівської церкви містечка Манжелія, Омельницької сотні Миргородського полку того ж 1731 року. Отже, подальша доля фальшивомонетників була передбачувана.

Справа про злочинців полку Полтавського 1714–1730 років повідомляє: «Ілько дячок тамошный Кобеляцкый жител поддячий Покровский купивши жупан старий у шинкарки кобеляцкой же за пят золотих дал грошми воровскими все оловянимы да ценовимы копейкамы. Тая шинкарка не узнавши соколскому козакови тими ж копу должного заплатила. А когда пришло до розиску, шинкарка виявила од кого взяла воровски копейкы. Илко дячок хотячи себе дати вивод сказал на керебердянских жителей Педка Бубенка и Петра Сироежку. Же тии копейки воровские робят, та в їх беру, мовит на переводню. А в его Илковой дячковой хате винайшли шматок и цены свежолитой, з которой копейки мели робытысь. Сказует он Илко, что мел тую цень до Кереберды посилати, Бубенкови и Сироежце, для уроблення копеек».

Педько Бубенко мешкав у Тарасівці на тому боці Дніпра, а до Келеберди переселився. Його допитував келебердянський сотенний суд. Після допиту для пошуку фальшивих грошей та рецептів веліли обшукати хату його зятя, Нечипора Мозулевого, де мешкав Педько, «… где и знайдено под покутям форму и грошей свинцевих копеек в матери его Бубенковой в пазуси таляр и цени шматков скилко». Мати теж зізналася, що давно займаються злочинним промислом.

Потім сотенний суд попрямував до помешкання Петра Сироїжки. «И там в скрине нашли форму новозделанную и копеек семь золотих с цени вроблених». Заарештований Сироїжка зізнався, що навчився такому ремеслу в швагра свого — Педка Бубенка. Цинк Сироїжка купив на ярмарку, а Педько Бубенко «в розних местех свинцю, цени и спижи [стар. — бронзу] куповалем, а едного часу дал мне Остап Тищенко тарелку ценовую».

У ході розслідування було встановлено, що саме диякон навчив спільників, «як вробыти форму и як роспустивши цень чи олово вмешовати спиж для твердости; на копейки и на шелюги». Для свого ремесла вони купували в зливках, у вигляді посуду чи його уламків, свинець, цинк та олово. Виготовляли в глиняних формах різні номінали та збували їх на ярмарках, самі ж впізнаючи свої вироби. За словами Ілька Дячка, таким чином він промишляв третій рік «мешкая на том». Чим завершилося утримання злодіїв у секвестрі [стар. — в’язниці], та яким було розпорядження влади вищої за полкову — з джерела не відомо.

Таким чином діяльність «грошоробів» з Келеберди та Кобеляк була тривалою в часі і достатньо широкою географічно. Зі згаданого вище містечка Сокілка також походить скарб з двадцяти фальшивих польських «трояків» та «шостаків». Хоча він датований першою половиною XVII століття, все ж не спростовується судження, що західноєвропейська монета перебувала в обігу на українських землях майже до початку XVIII століття. Якщо вважати піастр із Біликів свідомою підробкою, то цілком можливо, що він був виготовлений злодіями, затриманими в 1714 році, або подібною групою фальшивомонетників і в подібній же манері — був відлитий у глиняній формі з олова, для чого переплавили полумисок. Однак, Ілько повідомив суду «болше не знаю жебы, хто еще був до такого ремесла зделник».