Які ризики для Василя Кіптілого є справжніми?

Пару тижнів тому в Кобеляках вчергове змінилася влада. Депутати міськради довірили право керувати громадою члену партії «Слуга народу» Василю Кіптілому. Але чи надовго? Скоріше за все, доля Василя Анатолійовича, як керівника громади, знаходиться виключно в руках його самого і тих, хто привів його до влади.

Безумовно, інформація, розміщена нижче, є суб’єктивною думкою автора і ні в якому разі не може претендувати на істину в останній інстанції.
Та все ж, право оцінювати дії та перспективи влади в Україні і в Кобеляках, зокрема, у громадян цієї держави, попри непродумані і передчасні заяви декого із «гарячих» депутатських голів, ще залишається.

Отже, якими є перспективи у Василя Другого і  хто реально може загрожувати його правлінню?

Для початку нагадаємо, що Василь Кіптілий уже мав досвід балотування на посаду кобеляцького міського голови у 2020 році під час чергових виборів. І тоді за нього проголосували 27,3 відсотка виборців із числа тих, хто взяв участь у голосуванні. А поступився Василь Анатолійович лише Олександру Копельцю. І поступився зовсім небагато, відставши лише на 3,8 відсотка.

Тому той факт, що саме Кіптілому депутати, нехай і з суттєвим запізненням, але довірили керувати громадою за відсутності повноцінного міського голови, виглядає цілком логічним і зрозумілим. Напевне, й належність до фактично правлячої в Україні партії «Слуга народу» теж свою роль відіграла.

А заяви про наміри, які зробив Кіптілий, а це — першочергова допомога ЗСУ і повернення грошей на села, є абсолютно адекватними і будуть добре сприйняті суспільством. Якби ж то ще вони були виконані. Але то вже - інша історія.

А що вчорашня влада?

Вчорашня влада безумовно не змириться із втратою крісел і повноважень. І, швидше за все, пробуватиме повернутися через судові рішення. Чи є в неї перспектива виграти позови? Безумовно, є. Адже процедура «перевороту» явно не була бездоганною. Так звані «злі язики» взагалі стверджують, що хто більше заплатить, того й правда буде.

Але ж... Якщо припустити, що суддям заплатять, а ті визнають рішення депутатів, які змістили з посади Фещенка і всадовили на його місце Кіптілого, незаконним, то це навіть при потенційних серйозних фінансових вливаннях відбудеться далеко не миттєво. Може взагалі розтягтися на рік. А за цей час і вибори нові можуть оголосити. І тоді всі судові рішення та фінансові витрати не відіграють ніякої ролі.

Тобто, загроза для Василя Другого нібито і є. Але вона надто далека.

Що роблять опоненти в публічній площині? Підприємець Віталій Дорошенко взагалі нічого не коментував. Він, як завжди, діє непублічно.

Екс-заступник міського голови Олена Стаднікова вирішила податися в блогери. Вона зараз пише і критикує. Модно. Але не надто дієво. Тим більше, що якихось серйозних аргументів, які могли б похитнути свіженький трон, поки що не прозвучало.

Також, «попередники» звично задіяли блогера Ковача. Але  знову ж... Не розуміло, на кого розраховані оті «сенсаційні викриття» на зразок «Таміла Шевченко торгує свинями», «Василь Кіптілий палить луки»... Ні доказів, ні свідків. Немає нічого.

Був у нас на території колишнього Кобеляцького району подібний блогер, теж придумував компромат на своїх опонентів. Ну і? Де блогер і де опоненти?

Так що в перші дні після поразки представники вчорашньої кобеляцької влади нічого неординарного і швидкодіючого для того, щоб повернутися, не продемонстрували.

Немає в Бога бороди

Ризикну висловити припущення, що головна небезпека для Василя Кіптілого криється в так званому «ближньому колі», якщо й не взагалі в самому собі. Небезпека ця — у хибному відчутті того, що «взяв Бога за бороду». Тобто досяг всього бажаного.

От давайте разом пригадаємо, як протягом останнього десятиліття змінювалась влада в Кобеляках.

Досить довго містом керував Олександр Перший. Той, що Ісип. Він був останнім у сучасній історії правителем, у якого працювала команда. «Трійка» Ісип, Галушко, Письмак між собою не конкурувала, на «чужі» посади не зазіхала, один одного «не підсиджувала». Працювали дружно, злагоджено і максимально ефективно.

Але в один не надто прекрасний момент Олександр Михайлович вирішив, що таки зумів «взяти Бога за бороду».

Дуже добре пам’ятаю нашу розмову перед виборами. Тоді співробітники «ЕХО» провели опитування серед виборців щодо їх симпатій. У Кобеляках опитував Володя Паршевлюк, у Нових Санжарах — автор цих рядків. І результати наших опитувань справдилися на сто відсотків.

І от кажу Ісипу:

— А ви знаєте, що по опитуваннях Копелець у вас виграє? Мінімально, але виграє.

— Та цього не може бути. Навіть математично.

— А людей довірених ви у виборчі дільниці поставили?

— А навіщо?

І ось настає ніч підрахунку голосів. Ісип нібито виграє. Залишається остання дільниця, та, що в Будинку культури. Рахують дуже довго. А потім виявляється, що виграв таки Копелець. Виграв із перевагою в якихось 27 голосів.

Гра зроблена. Ісип збирає речі. Сподіваюся, що Олександр Михайлович не образиться через згадку про ті події. Тим більше, що він поки що залишається єдиним у сучасній кобеляцькій історії політиком, який прийняв поразку достойно. Не судився, не вимагав перерахунку голосів, не наймав блогерів. Просто зібрав речі і пішов.

Потім настав період Олександра Другого. Він починав просто блискуче. Взяв і набудував копійчаних парків. І про них будуть пам’ятати вічно. Адже ту дійсно серйозну роботу, яку виконав Ісип і його команда, а це — каналізування Кобеляк, реформа комунального господарства, переведення багатоквартирних будинків на індивідуальне опалення, – її не видно. Отже, про неї не пам’ятатимуть.

А потім Олександру Другому випав карт-бланш. Йому у розпорядження віддали землю. Воно, по теорії, то земля усієї громади. Але на практиці всі земельні питання вирішує одна людина.

І Олександр Другий теж вирішив, що «борода Бога» у нього в руках.

Але Віталій Дорошенко не менш блискуче довів, що це не так.

А потім миттєво повторив усі помилки Олександра Другого. Мова йде і про сумнівні кадрові призначення, і про концентрацію влади та центру прийняття рішень в одних руках. Результат аналогічний – фіаско.

І от, якщо продовжувати цей логічний ряд, то головним викликом Василя Другого є спокуса теж спробувати, якою ж вона є, та «борода Бога».

Взагалі-то, сам Василь Анатолійович якихось ознак «зіркової хвороби» не демонстрував. Та й специфіка його попередньої роботи, а це — ДАІ, мала б його навчити тому, що краще домовлятися, аніж «ламати через коліно».

А от чи мають аналогічне бачення люди, які сприяли приходу Кіптілого до влади? Це питання залишається відкритим. Тим більше, що вже на першому сесійному засіданні прозвучав «тривожний дзвіночок» у вигляді заяв депутатів про неприпустимість критики дій вже сьогоднішньої влади.

Так що в разі, коли Василь Анатолійович не буде випробовувати долю і марно шукати «бороду Бога», то все у нього буде нормально. А якщо сформує команду, то й блискуче. Якщо ж не зробить висновків із помилок попередників то повторить їх долю.

Подобається    0