Сквер Центральний: від Ганжі до Копельця

Продовжуємо нагадувати землякам про те, як створювали і навіть знищували місцеві парки й сквери. Вони є невід’ємною частиною усієї великої історії рідного краю.

Для людей, які живуть у Кобеляках по 20 років і менше, сквер Центральний, який розташований поряд із будівлею Центру культури і дозвілля, асоціюється передусім із прізвищем екс­міського голови Олександра Копельця. Саме за часів його керівництва, тобто п’ять років тому, сквер набув свого сучасного вигляду.

Хоча, це місце відпочинку кобелячан існувало задовго до правління Олександра Олександровича. Насправді парк налічує вже сто років своєї історії. І переживав як періоди розквіту, так і певного занепаду. Хтось ще пам’ятає, як катався на каруселях у цьому парку, а хтось може згадати лише кіз, яких випасали серед старих акацій.

Досить розлого описали історію створення скверу Центральний, раніше — парку Піонерський, місцеві краєзнавці в роботі під назвою «Садово‑паркове мистецтво. м. Кобеляки».

Сквер «Центральний» закладений орієнтовно в 1922–1925 роках як парк «Піонерський», на місці колишнього маєтку пана Ганжі. Будівля нинішнього районного центру культури та дозвілля реконструйована з панського будинку. Парк закладався на честь новоствореної Всесоюзної піонерської організації імені В. І. Леніна. У ньому були висаджені переважно акації, клени, зрідка абрикоси. На вході до парку стояли гіпсові скульптури піонера та піонерки, також був встановлений пам’ятник Леніну, який простояв тут до початку Радянсько­Німецької війни. Після визволення міста його встановили в парку «Перемоги», а в 1992 році знову біля парку на вулиці Касьяна (Леніна).

У 1968 році до 50‑ї річниці Всесоюзної Комуністичної спілки молоді в парку відкрили меморіальну стелу «Комсомольцям 20‑х від комсомольців 60‑х». Ініціатором спорудження був тодішній перший секретар райкому комсомолу Дмитро Гдлян. У 1984 в лівій частині парку провели заміну насаджень. Замість старих акацій, кленів посадили каштани, горобину, парк огородили бетонним парапетом.

Пасько Іван Павлович, голова міської ради 1982–1984 років: «Міською радою було прийнято рішення про проведення часткової реконструкції парку «Піонерський». Саджанці надало Кобеляцьке лісництво, їх висадили старшокласники міських шкіл та учні профтехучилища (нині аграрний ліцей). У Кременчуцькому розсаднику придбали та висадили в місті близько півтисячі саджанців троянд, але, на жаль, більша їх частина стараннями кобелячан «пересадилася» на приватні садиби».

У різні періоди в парку встановлювалася районна Дошка Пошани, галерея Орденоносців та Героїв‑земляків, Дошка пошани працівників культури, флагшток на честь передовиків праці.

Парк мав і неофіційну назву — «Дитячий», оскільки він був місцем відпочинку дітей, у ньому діяли дитячі атракціони.

Нині парк має статус скверу та нову назву «Центральний».

Кобелячани ще мають пам’ятати, що перед парком на пішохідній частині сучасної вулиці Касьяна був встановлений пам’ятник Володимиру Леніну. Він стояв там навіть уже в часи незалежної України.

Хоча вже в 2000‑ні роки було кілька випадків, коли бюст забороненого нині діяча скидали із постаменту. Тодішня міліція нікого не розшукала.

А ось у 2014 році пам’ятник Леніну скинули і зруйнували вже публічно. Як розвалили і Стелу із символами комуністичного періоду. Тоді дуже активну участь у процесі узяв священик, депутат райради Дмитро Кулічковський. Фото із його зображенням «облетіло» всю Україну.

За часів уже згаданого Олександра Копельця відновили фотоекспозицію перед парком. На ній почали розміщувати фото вже не передовиків капіталістичного виробництва, а юних спортсменів чи школярів, які відзначилися особливими успіхами у навчанні. Ця експозиція функціонує і до сьогодні.

Їх руками створювали парки

Так уже повелося, що в більшості описів тих чи інших подій їх автори «левову» частину уваги приділяють ролі так званих «знакових постатей», простішими словами, людей, які на той момент займали ті чи інші посади у владі і керували процесами. Але, як відомо, одні лиш керівники не можуть особисто створити парк. Тому кобеляцькі краєзнавці в своїй роботі згадали і простих трудівників, руками яких створювалися парки і сквери.

…Майже півстоліття проста працелюбна жінка Дарія Погрібняк, не стільки з обов’язку, а більш за велінням совісті, дбала, аби рідне місто було гарним і ошатним. А зародилася ця любов у далекі повоєнні роки, коли ще зовсім юна Дарина працювала вишивальницею в артілі «Червоний промінь». Найбільше їй подобалося вишивати квіти, які ніби оживали на білому полотні під умілими руками майстрині. Та її вабили справжні, живі.

Тож у 1949 році вона з радістю перейшла в бригаду квітникарів Кобеляцького комунгоспу. Тут ще з довоєнних літ працювало подружжя Федотових — Ігор Олександрович та Марія Іванівна, справжні ентузіасти, патріоти рідного міста.

До того ж, вони були відомими народними умільцями — чоловік різьбярем по дереву, а дружина вишивальницею.

Підхопивши «квітникову естафету» Федотових, Дарія Іванівна більше півстоліття дарувала кобелячанам радість спілкування з прекрасним.

У бригаді озеленювачів‑квітникарів працювали лише три жінки — бригадир Дарія Погрібняк та робітниці — Катерина Яременко і Любов Война. Але інколи були і такі періоди, коли доводилося працювати удвох, а то й самій Дарії Іванівні.

На перших порах оранжереєю слугувала звичайна землянка, накрита скляними рамами. А вже згодом, у 1970 році, була збудована невелика типова теплиця із скла з водяним опаленням. У таких умовах бригада вирощувала розсаду квітів, яку навесні висаджували на клумби. ЇЇ вистачало не тільки засадити понад півтора гектара квітників у місті, а ще частину продати для сіл району.

Кобелячани пам’ятають, яке різнобарв’я квітів завжди буяло на Братських могилах, у парках, біля Дошки Пошани, пам’ятників, пам’ятних знаків, вздовж центральних вулиць.

Із вдячністю згадує Дарія Іванівна вчителів біології міських шкіл, особливо Величко Євдокію Іванівну (школа № 3), які щовесни організовували учнів на допомогу. Приходили цілими класами. Хлопці готували ґрунт, дівчата саджали квіти.

Подобається    0