Почати із себе

Ціла серія репортажів, продемонстрованих днями по різних загальноукраїнських телевізійних каналах засвідчила, що проблема утилізації побутових відходів, а простіше — сміття, не є виключно кобеляцькою. У морі непотребу потопають не лише маленькі Кобеляки та села району, а й столиця держави місто Київ. А звістку про підвищення відповідальності за викид сміття чимало громадян України зустріли вороже. Люди ледве не з кулаками кидаються на контролерів комунальних служб, які намагаються скласти на них адміністративні протоколи або хоча б зробити зауваження. Що ж, колись законослухняний українець за останні два роки дещо змінився. І, на жаль, не на краще. Українцям є з кого брати поганий приклад. Так звана «еліта» ледве не щодня демонструє «простякам», як потрібно порушувати Конституцію, закони та елементарні правила стосунків між людьми. Й «простяки» вчаться. Вони теж потихеньку порушують, подумки, напевне, мріючи стати депутатом, начальником чи ще якимось цабе і тоді вже «відірватися» на повну.
Один дідусь-пенсіонер «в телевізорі» так сказав журналістові: «Викидав мусор і буду викидати. Я пенсіонер і нічого мені не зроблять». Він пенсіонер — його не оштрафують, інший — депутат і має недоторканість, ще інший — бізнесмен, який може відкупитися. В результаті — повна анархія і відсутність порядку. Між тим, у так званих нормальних країнах, де немає депутатської недоторканості, штрафують і пенсіонерів. І вираховують штрафи прямо із пенсії. Жорстоко? Так не порушуй.
Звичайно, нам до нормальності далеко. У нас, по великому рахунку, навіть за несанкціонованим викиданням сміття контроль вести нікому. Після виходу у минулому «ЕХО» статті під назвою «Колективне самогубство» до редакції зателефонували одразу кілька кобелячан. І повідомили, що крім городян, спалюванням гілок та іншого непотребу на вулицях Кобеляк займаються і самі комунальники. Автори повідомлень єхидно запитували: «І оце вони нас контролювати будуть? Та вони ж самі порушники!»
Ми перевірили. Що є, то є. Палять і комунальники, і лікарі, і вчителі. Вигребли з дітками листя на шкільному подвір’ї, знесли його на велику купу, чиркнули сірником — і дихай, не хочу. Це погано. Але не смертельно. Поки що. Дійсно, всі ми не святі. І неможливо миттєво перебудуватися і одразу почати жити по всіх правилах і законах. Але починати вже потрібно. Можна хоча б із себе.
І наостанок. Була ще одна цікава реакція на вже згадувану редакційну. Один чоловік, житель Ганжівки, при зустрічі сказав автору: «Ось ти написав. Показав приклад синові та іншим. А ти розумієш, що своє сміття ти викинув сусідові у двір?»
І він правий. Ганжівське звалище є міною уповільненої дії.
Але то вже тема для іншої статті.

Подобається    0