Як можна не знати мову держави, якій служиш?
Непосидючий кобеляцький пенсіонер ділиться своїми роздумами з приводу знання української мови та дотримання законодавства людьми, які мають служити Закону.
Днями завітав у один із кобеляцьких магазинів, щоб придбати сиру на вареники. Черга була невелика. Жвава продавчиня із посмішкою на устах рекламувала товар, розкладений на полицях, заохочуючи покупців. При цьому розмовляла на щирій «кобеляцькій» мові, якщо бути точним — на суржику. Коли дійшла черга до мене, то я попросив зважити мені півкілограма сиру. Відбувся діалог.
— Вам півкіла творогу?
— Ні, мені півкілограма сиру.
При цьому я ще й показав пальцем на відерце, у якому знаходився м’який кисломолочний сир.
Продавчиня невдоволено скривилася:
— Так я ж вас і спитала про творог.
Зваживши сир, жінка кинула мені на ваги решту і демонстративно відвернулася. Оскільки за мною в черзі ще стояли кілька людей, я не став вступати в дискусію і уточнювати, що люди, які працюють у сфері обслуговування, мають при спілкуванні з клієнтами використовувати виключно державну мову. А мова в нас — українська. А в ній, як відомо, слова «творог» немає.
Далі — більше. Жіночка, яка стояла в черзі за мною, теж попрохала:
— Мені, будь ласка, любенька, теж півкілограма сирку.
Це потрібно було бачити, яку невдоволену гримасу скорчила ще п’ять хвилин тому весела і усміхнена продавчиня.
Я згадав про цей випадок після того, як передивився відео з Біликів. На ньому зафільмована розмова місцевих жителів із одним із співробітників Кобеляцького підрозділу відділення поліції №2. Люди вимагали від посадовця звіту про те, як проходить розслідування справи по факту побиття місцевого юнака.
Мене здивував і неприємно вразив той факт, що співробітник поліції спілкується із представниками громадськості фактично іноземною мовою. Чоловік у формі щось намагався лепетати на кацапській.
І тут я подумав. Ну, продавчині з магазину
ще якось можна пробачити недосконале володіння рідною мово. Їй навіть поспівчувати можна. Можливо, вона поганенько вчилася в школі. І так і не змогла освоїти мову Шевченка, Котляревського, Франка і Лесі Українки. Ну, не може жінка оцінити всю красу і милозвучність мови своїх батьків і прадідів. Біда та й годі.
А от у випадку із співробітником поліції – тут уже не до співчуття.
І пробачення тут бути не може. Ти живеш в Україні, нібито служиш державі, яка називається Україна. Вона, та держава, платить тобі непогану зарплату. То вже будь добрий, говори виключно на державній мові. Не можеш вивчити? Ну тоді вже потрібно говорити про твою профнепридатність.
Хтось скаже, що автор чіпляється до дрібниць. Мовляв, неважливо, на якій мові поліціянт говорить, аби лиш бандитів та злодіїв справно ловив і до суду справи на них передавав. Та ні, це зовсім не дрібниці і не намагання присікатися до служителя Закону. Адже ключове слово тут — закон. І якщо людина, яка має цей самий закон захищати, демонстративно його порушує чи не має достатньо інтелектуальних здібностей для того, щоб вивчити мову, то в мене виникають небезпідставні сумніви в тому, що цей чоловік може виконувати функції, покладені на нього державою.
Я вже не один раз і не двічі пропонував, щоб в Україні провели позачергову атестацію співробітників поліції із залученням представників громадськості. На моє переконання, не можуть працювати в правоохоронних органах люди, які порушують законодавство. При цьому, наголошу, незаконно збагачуються за рахунок платників податків. А незаконне збагачення, як відомо, немає нічого спільного із такими поняттями, як «совість» і «доброчесність».
А то що ж це у нас в Україні виходить? У нас існує категорія людей, які отримують зарплату із бюджету, при цьому не маючи навичок воювати, не вміючи затримувати правопорушників і навіть державну мову вивчити не можуть.
А що ж вони можуть? Так кошмарити водіїв автотранспорту на дорогах вони можуть, складати протоколи на бабусь і дідусів, які десь на вулиці продають банку молока чи кілограм картоплі теж їм вдається на славу, можуть за допомогою балончиків із сльозогінним газом, а то й гумових кийків, завзято захищати газовиків, котрі приїхали відключати пенсіонерів від газопостачання.
Заради об'єктивності, згадаю один випадок, коли поліцейські продемонстрували практично бездоганне володіння державною мовою.
Коли мені надіслали відповідь-відписку на моє звернення до поліції, то я був приємно здивований, як грамотно і без орфографічних помилок вона була написана.
Хоча, один знайомий мене і в цьому випадку розчарував. За його словами, то секретарка у відділенні поліції гарно мову знає. Або в них на всі випадки життя вже одна відписка заздалегідь написана.
Є ще варіант, що то штучний інтелект за поліцейських відповіді складає. Але я в це не вірю. Занадто складно для них.
Додати коментар