Третьокласники зробили подарунок військовому

Ця історія є унікальною і типовою одночасно. Адже українських військових, які боронять Вітчизну, підтримують не лише цивільні дорослі люди, а й діти.

Історію цю розповів редакції житель Сухинівки Тарас Безбах. Він подзвонив і попросив:

— Напишіть, будь-ласка, про це в газеті. У мене зять служить у війську. І днями я відвозив йому подарунок перед днем народження і Великоднем. Подарунок зібрали діти. Я, коли приймав гостинці від школяриків, був так зворушений, що навіть забув подякувати. Здоровий дорослий дядько, дід, а заплакав і нічого сказати не зміг. То хочу через газету подякувати.

Редакція зв’язалася із класним керівником третього класу Кобеляцького ліцею № 1 Людмилою Пустовіт. І вона продовжила розповідь.

Як розповіла Людмила Миколаївна, у них у школі учні регулярно беруть участь в різних благодійних акціях на підтримку ЗСУ.

Вчителька говорить:

— Самі розумієте, що в таких випадках немає потреби когось додатково заохочувати чи агітувати. Діти керуються покликом душі. Причому, це не залежить від їх віку. У благодійних акціях беруть участь і старшокласники, і учні молодших класів. Тому охоче несуть з дому різні смаколики для наших воїнів. Звичайно ж, долучаються до цієї потрібної і шляхетної справи і батьки дітей, і педагоги. Як правило, ми готуємо подарунки до великих свят — Великодня чи Різдва. У основному збираємо не адресно, комусь персонально, а просто — військовим ЗСУ. Цього ж разу вирішили передати подарунок Максиму Юрку, його син вчиться в нашому класі.

Діти несли з дому не лише якісь домашні смаколики, а й потрібні в солдатському побуті речі. Вчителька говорить, що зібрали кілька величезних коробок.

Каже:

— Було дуже зворушливо спостерігати, як дітки все перераховують, вкладають у коробки виготовлені своїми руками обереги. Навіть вантажити вони самі хотіли. Але там така вага була, що вкладали подарунки в машину виключно дорослі.

Спочатку думали відправити гостинці Новою Поштою. А потім висловив готовність відвести дитячі подарунки у військову частину Тарас Безбах.

Вчителька згадує:

— Тарас приїхав. Зібралися діти і батьки. Почали вантажити. Тарас хотів щось сказати, а потім махнув рукою і відійшов у бік, утираючи сльози.

Це — розповідь лише про один випадок, одну ситуацію. А їх — сотні тисяч і мільйони. І нібито всі схожі. Але й унікальні. Адже за кожним стоять окремі, унікальні люди. А об’єднує їх бажання допомогти. Об’єднує і допомагає залишатися унікальними людьми.

Подобається    0