Владиславу Бугайцю прохають присвоїти звання Героя України

Автором петиції являється викладач загиблого захисника Іван Шевцов.

18 квітня на офіційному інтернет-представництві Президента України була розміщена електронна петиція «Присвоєння звання Героя України (посмертно) Владиславу Бугайцю — за героїзм і самопожертву в обороні Батьківщини». Станом на 21 квітня вона набрала 1245 голосів із потрібних 25 000. Ініціатор петиції Іван Шевцов вказав, що «мав честь бути викладачем Владислава під час його навчання у Полтавському професійному ліцеї. Скромний, вихований, відповідальний та веселий хлопець. Один із тих, хто не шукав уваги, але завжди тримав слово, мав внутрішній стрижень та глибоку повагу до ближнього. Саме таким я запам’ятав його ще з навчальних років. Саме таким він і залишився — до останнього подиху».

У тексті петиції йдеться, що солдат Владислав Бугаєць, 25 жовтня 2003 року народження, героїчно загинув під час виконання бойового завдання 7 березня 2024 року в районі села Терни, Лиманського напрямку, Донецької області.

Владислав народився в місті Полтава, виріс у селищі Білики. Там він закінчив 9 класів місцевої школи, після чого здобув професію «Майстер ресторанного обслуговування, кухар» у Полтавському професійному ліцеї.

Із перших днів повномасштабного вторгнення Владислав став на захист України. Свою строкову службу проходив у Національній гвардії України, військовій частині 2260, і вже в день складання присяги розпочалась війна. Відтоді він брав активну участь в обороні столиці, патрулював Київ і забезпечував його безпеку.

Після двох років строкової служби Владислав свідомо і рішуче підписав контракт, продовжив службу в столиці, охороняючи урядові установи. Згодом — у складі батальйону оперативного реагування «Карна» — він був направлений до зони найжорсткіших бойових дій на Донеччині, де протистояв значно чисельнішому ворогу.

Особливо героїчним став його останній бій. У період з 4 по 8 березня 2024-го, в селі Терни, під Лиманом, Владислав разом із підрозділом тримав оборону проти понад 150 російських військових, підтриманих авіацією, артилерією, дронами-камікадзе та реактивними системами залпового вогню. Противник переважав чисельно і технічно, але Владислав не відступив.

Як кулеметник, він особисто знищив щонайменше 70 окупантів, багаторазово прикриваючи своїх побратимів і не дозволяючи ворогу прорвати оборону. Навіть отримавши тяжке вогнепальне поранення в праву руку калібру 7,62 мм, Владислав не залишив бойову позицію, продовжував вести вогонь до останнього патрону. Його стійкість, мужність і самовідданість стали прикладом воїнської честі й беззаперечної вірності Україні.

У день загибелі, 7 березня, зв’язок із підрозділом обірвався близько 18:00. Внаслідок шаленого вогню з боку ворога та контролю над усіма під’їзними шляхами, доставити підкріплення чи евакуювати поранених не було можливості. Попри це, Владислав залишився до кінця на позиції — зі зброєю в руках, у вогні та під обстрілами, вірний обов’язку до останнього подиху.

13 червня минулого року Владислава було поховано в рідному селищі Білики. Він — символ мужності, честі, нескореності українського воїна. Його подвиг — не лише військовий вчинок, а справжнє свідчення глибокої любові до Батьківщини та готовності віддати за неї все.

Бугаєць Владислав — це нове покоління українських Героїв, які боронять свободу не за наказом, а за покликом серця. Він був опорою для своєї родини, прикладом для друзів, гордістю для всієї країни.

Його ім’я має бути вписане золотими літерами в історію нашої держави.

Посилання на петицію https://petition.president.gov.ua/petition/245684. Голосування триватиме до 17 липня.

Подобається    0