Як кобеляцькі хлопці виживали в черкаських лісах
Не так давно в моду серед землян увійшов термін «бушкрафт». Це своєрідне мистецтво життя в лісі, подалі від людської цивілізації. У чомусь подібному випробовували себе шестеро молодих кобелячан.
Звичайно, туристична мандрівка, яку днями здійснили вихованці Кобеляцької станції юних туристів, не є «бушкрафтом» у його повному розумінні.
Адже життя в гармонії з лісом та дикою природою передбачає і дуже серйозну зміну свідомості, самого ставлення до неї та людини, як зовсім невеличкої частки світобудови.
І за п’ять днів подорожі дорогами, луками і лісами центральної України важко повністю змінити свій світогляд. Але пробувати — можна.
От п’ятеро кобеляцьких хлопців, а це Євгеній та Роман Лазько, Микита Паліївець, Денис Семененко та зовсім юний тринадцятирічний Артем Чекалін, взявши собі в наставники керівника гуртка велотуризму Олега Шабалтія, спробували трішки «побушкрафтити».
Якщо зовсім конкретно, то група велотуристів здійснила п’ятиденну подорож шляхами Полтавської, Черкаської та Кіровоградської областей. За ці кілька днів хлопці проїхали на велосипедах близько п’ятиста кілометрів.
Олег Шабалтій, посміхаючись, згадує:
— Взагалі, подорож мала тривати сім днів. Але хлопці проїхали по заздалегідь вибраному ними маршруту, а він пролягав по берегах Кременчуцького водосховища, набагато швидше, аніж планували. Дуже вже за ними дівчата знудьгувалися, весь час телефонували. Та й хлопці за ними. Тому їхали швидко.
Як розповів Олег Шабалтій, спішувалися і користувалися іншим транспортом лише одного разу. Це сталося під час переїзду через Черкаську дамбу.
Шабалтій пояснює:
— Дійсно, одного разу нам довелося скористатися послугами мікроавтобуса. Ще коли ми під’їхали до дамби, то мали зустріч і розмову з місцевим велотуристом. То він одразу порекомендував найняти «буса» і ним переїхати дамбу. Тут дві причини. По-перше, переїзд на велосипеді через багатокілометрову і вузьку дамбу є небезпечним для життя. Місцевий велосипедист пояснив, що на відкритому просторі рвучкий вітер запросто здуває людину із споруди у воду. По-друге, дамба суворо охороняється і пішоходів та велосипедистів на неї не пускають. Дійсно, доки ми їхали в «бусику» через дамбу, нас кілька разів перевіряли.
Від Суботова до Пивихи
За словами Олега Шабалтія, і він сам, і його вихованці отримали величезну кількість позитивних емоцій під час подорожі. Вони змогли побувати і навіть переночувати біля гори Пивиха із її мільярдами кусючих комарів. Були в Чигирині, в Суботові, тобто в культових козацьких місцях, милувалися неповторними краєвидами центральної України. І відзначили, що дороги Полтавщини, попри всі прокльони місцевих водіїв, знаходяться в кращому стані, аніж черкаські та кіровоградські. А ще хлопці звернули увагу, що на Черкащині та Кіровоградщині в рази менша кількість повітряних тривог.
Шабалтій констатував:
— Ми навіть забувати почали про звук сирен повітряної тривоги.
Купити внуку велосипед
Олег Шабалтій, розповідаючи про подорож, наголосив, що вона стала випробуванням не лише персонального фізичного та морального стану кожного з її учасників. Вона дала можливість і проявити кращі людські якості.
Олег розказав:
— Хлопці їхали молоді, підготовлені. Але так уже сталося, що один із учасників давно не їздив на велосипеді. І в нього дуже швидко почали відмовляти м’язи на ногах. Юнак почав відставати від інших уже в Бутенках. А попереду — майже 500 кілометрів. І той хлопчина ледве не з розпачем в голосі сказав, що буде сходити з дистанції, аби не затримувати інших. І тут всі почали допомагати. Хтось м’язи розминав, хтось свій легший велосипед пропонував. Зрештою, хлопчина залишився в групі, м’язи швидко адаптувалися і він проїхав усю дистанцію.
І була ще одна зустріч та розмова. Взагалі зустрічей і розмов під час подорожі було багато. Всі, з ким говорили туристи, гаряче їх підтримували і захоплювалися ними.
І от одного разу жінка, продавчиня в магазині, «видала базу», сказавши:
— Класний ви кайф ловите. А мій внук зараз за гаражами «колеться». Хоч бери та купляй йому велосипед.
Додати коментар