Лелече гніздо серед руїн цивілізації

Минулого тижня вся увага жителів Кобеляцької громади була прикута до надзвичайної події, що сталася ввечері 12 липня в кількох населених пунктах Красненського старостату.

Автор цієї статті, нехай і не по «найгарячіших» слідах, але теж побував на місці події. Масштаб втрат, завданих природною стихією людським оселям, виробничим приміщенням, посівам і городам, дійсно вражає. Такого буревію разом із величезним градом на своєму віку не переживав жоден місцевий мешканець.

Але мова не про це. Опису стихійного лиха, що в прямому сенсі виразу «звалилося» на Красненський старостат просто з небес, присвячена інша стаття номера.

Під час огляду наслідків стихійного лиха в Павлівці в свідомості закарбувалася одна дуже символічна картина.

Ми із кобелячанином Юрієм Ситником, який встановлював на території села інтернет-зв’язок і після буревію приїхав розшукувати рештки обладнання, в ході розмови, яка велася біля адмінбудівлі місцевого агропідприємства «Колос»,  у один із моментів глянули вгору. І в око одразу впало лелече гніздо за якихось кілька десятків метрів від зруйнованої вітром будівлі.

Гніздо вціліло. І в ньому сиділи птахи. На жаль, вони не дали згоди на фотозйомку із близької відстані й,  угледівши двох людей, що наближалися до їх оселі, «стали  на крило».

У чому символізм?

Ну як, у чому? Все оте, що будували, конструювали, на що втрачали гроші нібито розумні й всесильні люди, було дощент зруйновано за кілька хвилин потужного, але не унікального по своїй силі шторму.

А лелече гніздо, зліплене нібито й не надто розумними і зовсім не всесильними птахами, вціліло. І гордо височіло над уламками роутерів, трансляторів, модемів та сонячних панелей, які за кілька секунд перетворилися в непотріб.

Виходить, люди заплатили сотні тисяч гривень за непотріб, який нічим не допоміг їм у скрутну хвилину.

А лелеки зліпили собі домівку із того, що просто лежало на землі. І — безкоштовно. І їх благенька домівка вистояла, а атрибути сучасних людських технологій розлетілися на друзки.

То таки мільйони років еволюції — це набагато крутіше, аніж недосконалий людський, тим більше, штучний інтелект.

На власні очі бачив, як із одного двору в невеличкому і зовсім незаможному селі вивозили зіпсовані водою речі. Ті речі намокли і забруднилися після того, як вітер зірвав дах у будинку і вочевидь обвалилася стеля.

Звернув увагу, що тими речами був вщерть заповнений тракторний причеп. І це — лише з однієї оселі. І — не з багатого двору.

То цим людям для того, щоб жити і почувати себе щасливими, потрібно стільки речей?

І після цього люди ще мають нахабство називати себе розумними.

Хоча давно і не мною було сказано, що відчуття щастя зовсім не пов’язане із матеріальними благами. І жоден суперсучасний і дорогий гаджет, сонячна панель чи комфортабельний автомобіль не додає щастя.

А от власне і близьких здоров’я, погода в домі, вміння зосереджуватися на проживанні кожного моменту життя… А ще — справжній чорний хліб, намазаний справжнім маслом із коров’ячого молока…. А до нього — доспілий     помідор із власного городу… І зароблений чесною працею апетит. 

Це коштує в сотні, тисячі разів дешевше, аніж якийсь айфон. Це, якщо вимірювати в грошах. Але я про це згадую і мрію кожного року. Аби дожити до цього моменту, коли достигнуть помідори. А айфон? А навіщо він потрібен взагалі?

…Тільки дуже прошу вас, шановні читачі, не сприймати цю статтю, як таке собі старече моралізаторство. Адже і сам грішний. І машин уже й не пам’ятаю, скільки змінив. І речей. І випив, і закусив. І грошей заробив.

Але про власні літні помідори мрію  і чекаю щороку. А про нову машину чи айфон якось не мріється. Надто нікчемно про такий мотлох мріяти.

Подобається    0