Алла Баришева мріє викопати в Куп’янську картоплю і писати веселі вірші

Переселенка із Куп’янська знайшла собі прихисток у Білицькій громаді. І попри всі негаразди сьогодення продовжує писати вірші й вірить у світле і мирне майбутнє.

Більшу частину свого свідомого життя Алла Баришева прожила в зараз прифронтовому місті Куп’янськ, що в Харківській області. Там у юності здобула спеціальну освіту, там вийшла заміж і народила дітей. Там же і почала писати вірші.

Але протягом всього часу Алла Баришева не забувала і про свою малу батьківщину. Адже народилася вона в малесенькому селі Галі-Горбатки, що розташоване між Ліщинівкою та Біликами. І до цього часу згадує, як її бабуся, яка прожила 101 рік, розповідала, що в молодості ходила служити до пана аж у Маріуполь.

Алла Василівна із захопленням  в голосі каже:

— Ото в людей здоров’я було. Це де ті Галі, а де Маріуполь. А бабуся пішки туди на роботу ходила (від редакції: Гугл-карти стверджують, що від Галів до  Маріуполя 450 кілометрів).

А ще Баришева каже, що село Галі Горбатки отримало свою назву на честь трьох братів, які загинули під час Другої світової війни.

Швидше за все, ця гіпотеза про виникнення назви є місцевим міфом. Але Алла   у це свято вірить. І навіть написала про цю подію вірш.

Взагалі, 65-річна Алла Баришева вірші пише ще з молодості, з тих часів, коли навчалася в одному із куп’янських технікумів.

Її твори постійно друкували в тамтешній газеті.

Продовжує писати і зараз. Але зауважує:

— У молодості я про що вірші писала? Про кохання, про світлі почуття. А зараз в основному пишу про сумне. Війна ж у нас.

Війна забрала в Алли Баришевої домівку. Вони виїхали із Куп’янська буквально кілька днів тому, після того, як хата вже почала хитатися від артилерійської канонади. А то того тричі ремонтували дах. Пережили кількамісячну окупацію росіян. Чоловік втратив частину ноги, підірвавшись на міні. А найстрашніше — втратили онука, який загинув під час боїв за визволення Куп’янська. Загинув випадково. Але від цього втрата не стає менш болючою.

— Саме внуку Алла Василівна присвятила один із своїх віршів.

Душа внука

Що там за щебет, можна зайти?
Ластівки хочуть гніздечко зробити.
Сваряться, місце не можуть знайти, 
Хочеться з ними мені говорити.
Хочеться вірити, що це розмова
З нами онука, що вбила війна. 
Вити гніздечко я не відмовлю,
І у думок моїх виростуть крила.
Виростуть милі малі пташенята 
І полетять будувати життя.
Ви гомоніть, прилітайте, дитята. 
В зранену душу вселяйте життя.
І душа внука постука в вікно
Гілкою вишні і променем сонця.
Смуток на серці мені все одно,
А коли ж радість постука в віконце.

Зараз Баришева живе в Бутенках, де в неї багато родичів. ЇЇ діти переїхали в це село кілька років тому.

Поетеса говорить:

— Так, зараз про сумне і страшне пишеться. Але ж настане і світлий мирний період. А для початку, я хочу ще поїхати в Куп’янськ і викопати посаджену там картоплю.

А потім, як і всі українці, жити у вільній і мирній країні. І щоб війна не забирала найдорожче. А вірші щоб писати лише про щось світле.
 

Подобається    0