Прапор Надії над Ліщинівським будинком-інтернатом

Днями над Ліщинівським психоневрологічним будинком-інтернатом замайорів прапор Надії. Це сталося тихо, без зайвих урочистостей.

Одного ранку, коли перші сонячні промені тільки-но торкнулися верхівок старого саду, директор Анатолій Шкарбан, який присвятив цьому місцю своє життя, підняв його. Прапор повільно розправив свої чорно-білі крила над дахом, де кожна цеглина зберігає свою історію, і почав майоріти на вітрі.

Цей прапор не є просто державним символом. Для підопічних та працівників він став чимось набагато більшим.

Це прапор Надії, що втілює в собі і пам’ять, і віру.

Чорний колір уособлює неволю, полон, втрати та страждання, які торкнулися всіх.

Білий — це надія, віра, боротьба за повернення додому та світле майбутнє.

Ми завжди пам’ятатимемо та сумуватимемо за загиблими колишніми працівниками, які віддали своє життя за незалежність Батьківщини: Жмудь Олег, Дунай Олексій та інші захисники та захисниці, які віддали своє життя заради нашої Перемоги.

Цей прапор також є символом нашого очікування. Ми чекаємо на повернення: нашого безвісти зниклого колегу — Шевчука Віктора; сина наших працівників, що перебуває в полоні — Житника Олександра; нашого військового колегу — Клименка Сергія, який зараз виборює перемогу для нас усіх.

Цей прапор став живою історією, яку розповідає вітер. Він говорить про те, що ці люди — не забуті, що їхній дім — це не просто будівля, а місце, де народжуються та живуть мрії. Це мовчазна, але потужна обіцянка: «Ми тут. Ми пам’ятаємо. І ми разом!». Для персоналу, який щодня вкладає душу у свою роботу, цей прапор став натхненням. Він нагадує їм про важливість їхньої місії, про те, що кожна посмішка та добре слово є частиною цього великого символу.
Так, без гучних промов, над будинком-інтернатом замайорів прапор, що об’єднав усіх: тих, хто потребує надії, і тих, хто її виборює. І щоразу, коли вітер колихає його полотно, здається, що він шепоче: «Все буде добре».

 

ДОВІДКА

Прапор Надії — неофіційний символ, започаткований в Україні в 2025 році з метою вшанування пам’яті про українських військовополонених та зниклих безвісти під час російсько-української війни, що триває з 2014 року. Складається із двох рівновеликих горизонтальних смуг білого й чорного кольорів.

Символіка

• Біла смуга — втілює надію на звільнення, свободу та повернення.
• Чорна смуга — символізує страждання, смерть і біль, пережиті в полоні.

Прапор встановлюється під державним прапором України, залишаючись на флагштоці доти, доки не буде звільнений останній військовополонений.

Історія

Ідея прапора належить Сергію Волинському, командиру 36‑ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ, учаснику оборони Маріуполя та колишньому військовополоненому.

23 серпня 2024 року він подав петицію до Президента України з проханням підтримати ініціативу зі створення нового символу — Прапора Надії. Петиція набрала 25 тисяч підписів менш ніж за чотири дні.

Перший прапор було урочисто піднято 8 травня 2025 року в Запоріжжі біля хабу «Ветеран ПРО»

Подобається    0