Збирач рекордів Кобеляччини

Кобеляцька земля має свої унікальні рекорди. І живе в громаді людина, яка їх скурпульозно реєструє. А ще — пише книги, проводить краєзнавчі експедиції, займається громадською роботою.

Віталій Глинський є автором книг «Родом із дна морського», «Лірична душа фізика В. А. Педана», співавтором краєзнавчого видання «Орлик і орляни. Минуле і сьогодення», лауреатом літературно-мистецької премії імені Володимира Малика, володарем почесної відзнаки «Творча особистість», збирачем рекордів Кобеляччини, ініціатором краєзнавчих експедицій. Він є головою відокремленого підрозділу «Спільна справа орлян» громадської організації «Кобеляцький краєзнавець».

Танцювати тоді під патефон

Народився Віталій Іванович у селі Новоселівка Кишеньківського району 25 жовтня 1948 року.

З 1963 року на мапі не значиться Кишеньківський район, бо значна його територія попала під затоплення Дніпродзержинським водосховищем.

Зникли під водою десятки сіл. Можна сказати, що в глибинах величезної водойми похована ціла історія Кишеньківського краю.

Спогади про дитинство завжди солодші, аніж саме дитинство. У сім’ї колгоспників Івана Ілліча та Поліни Миколаївни зростали три сини: Микола (найстарший), Віталій, Василь з різницею у віці по два роки. Віталій був середнім. Усі три брати грали, співали, танцювали, добре навчалися в школі.

Віталі Глинський згадує:

— До батьківської хати, повертаюся лише подумки чи уві сні. Пішли під воду села Переволочна, Потягайлівка, Лівобережна Кишенька та інші. Коли приїжджаю поклонитися батьківській землі, у пам’яті «оживає все знайоме до болю», дитинство і юність, татова гармошка і мамина пісня. Бачу дорогу, що веде на Чечельник до клубу, до початкових класів Кишеньківської середньої школи та до річки Ворскла.

На горі Мечеть була дерев’яна вишка. Ми, діти, з неї милувалися природою. Пам’ятаю і чотирикрилий млин-вітряк. Тоді працювали підприємства: промкомбінат, цегельний завод, деревообробний цех «БУ-14». Пам’ятаю колгоспний тік, на якому ми підлітки допомагали старшим сушити зерно. Згадується моє 16‑річчя. Танцювали під патефон.

У 1966 році почалося доросле життя Віталія.

Закінчив школу із срібною медаллю і розпочав навчання на вечірньому відділення інституту інженерів залізничного транспорту. Працював фрезерувальником, слюсарем, інженером. Приймав активну участь у художній самодіяльності заводу. Віталія Глинського неодноразово відмічали за успіхи в навчанні, роботі, художній самодіяльності. Він був нагороджений дипломом Дніпропетровського обкому профспілки робітників машинобудування і приладобудування за участь у обласному галузевому фестивалі художньої самодіяльності з присудженням звання «лауреата обласного фестивалю художньої самодіяльності».

Там, де Глинський, там і пісня. Крім цього Віталій завжди захоплювався волейболом, шахами, приймав участь у шкільних, а пізніше — в заводських змаганнях.

28 квітня 1976 року родина Глинських отримує квартиру в місті Дніпропетровськ. Їх вітає керівництво заводу, вручають ключі. Живи, працюй, виховуй донечку. І Глинський працював на совість. Гідно зустрів разом з колегами 60‑річчя заводу. Урочистості відбувалися на сцені театру ім. Шевченка. Світлина за жовтень 1976 року нагадує ті урочисті миті. Ім’я Глинського було занесено в книгу «Трудової слави Дніпропетровського верстатобудівного заводу».

Викликає зацікавленість дерево роду, яке склав Віталій Іванович. На стовбурі Глинських уже 116 імен родичів шести поколінь.

З ініціативи Віталія Глинського проведені краєзнавчі експедиції «Повернення до витоків. На схилах і хвилях Кам’янського водосховища» (с. Світлогірське), «Родом із дна морського» (с. Вільховатка), літературно- краєзнавча експедиція «О, книго, ти народу й роду берегиня» (с. Орлик, с. Придніпрянське), краєзнавчий фестиваль «Край наш Кобеляцький».

За особистий внесок у розвиток краєзнавчого руху Віталію Івановичу Глинському присвоєно звання «Почесний краєзнавець Кобеляччини».
Витяг з рукописної книги Віталія Глинського «Рекорди Кобеляччини»:

• « Ім’я лікаря з міста Кобеляки Миколи Андрійовича Касьяна занесено в Книгу рекордів Гінесса. У 1990 році наш земляк вправив хребетні диски 41251 хворому, серед яких 19359 дітей.
• Найдосвідченіший керівник сільськогосподарського кооперативу — Микола Іванович Андрієнко (1954 року народження), голова правління СК «Придніпрянський», Заслужений працівник сільського господарства. Беззмінно очолює сільськогосподарське підприємство з 1993 року.
• Найрозкішніше родове дерево семи поколінь — у родині Шишацького Віктора Васильовича з Орлика. Складається із 288 осіб.
• Найбільш триваліший безперервний термін перебування в статусі депутата Кобеляцької міської ради — у Фещенка Василя Васильовича, який упродовж 32 років обирається депутатом Кобеляцької міської ради.
• Найбільше книг видано за рік (2019) членами громадської організації «Літератор» — 20 книг п’ятнадцяти авторів, у тому числі Ярещенко І. С. — 3, Черкаський О. О. — 3, Задорожній М. І. — 2 книги.
• Найбільша працездатність: у Олександра Федоровича Гомілка — 67 років трудового стажу в сільському господарстві, у 90‑річному віці видав свою книгу «Поземка».
• Найкращий знавець української мови — вчителька української мови і літератури ОЗ «Білицька ЗОШ 1–3 ступенів № 1 Алла Нішкур. 9 листопада 2017 року — єдина в Полтавській області написала радіодиктант без жодної помилки.
• Наймолодший завідуючий районним відділом культури з усіх керівників культури Полтавської області. У 1979 році на сесії Кобеляцької районної ради Срібного Дмитра Кириловича (у віці 27 років) затвердили на посаду завідуючого відділом культури Кобеляцького райвиконкому. На цій посаді він пропрацював 23 роки».
• Валерій Кришень з Полтавщини є першим і єдиним українцем, який самостійно об’їхав світ на мотоциклі, проїхавши близько 63 тисяч кілометрів. Його подорож розпочалася 20 серпня 2010 року з Кобеляк і тривала до 23 червня 2011 року.»

Подобається    0