Перейменування вулиць: без скандалу не обійтися

Днями на сайті Кобеляцької міської ради розмістили інформаційне повідомлення про те, що в міській раді засідала ціла робоча група, яка рекомендувала перейменувати кілька вулиць у різних населених пунктах громади. А через кілька днів ці рекомендації затвердили на сесії депутати.

Здавалось би, абсолютно банальна подія, яка не варта й уваги. Між тим, родичі загиблих на російсько-українській війні воїнів говорять, що повідомлення про чергове перейменування викликає в них почуття зневіри і розчарування.

Нижче — пояснимо, в чому сенс.

Кобеляцькі депутати проголосували за те, щоб перейменувати ще п’ять вулиць.

А саме:

• вулицю Дачну — у місті Кобеляки, селах Галі Горбатки та Кишеньки — на вулицю Заміська;
• вулицю Дніпропетровське Шосе в селі Полісся — на Дніпровське Шосе;
• вулицю Музикальна в селі Деменки — на Музична.

Депутати керувалися у своїх діях тим, що потрібно привести ці назви у відповідність до вимог Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Мовляв, назви «Дачна» та «Музикальна» — російського походження, а міста «Дніпропетровськ» уже не існує.

Безумовно, тут можна було ще й подискутувати з приводу слова «дача». Адже воно в українській мові існує і українські ж словники стверджують, що воно не російського, а старослов’янського походження. Хоча вже більш сучасні тлумачі говорять, що воно таки російське.

Та, зрештою, Бог з нею, із тією дачею.

Справа в тому, що далеко не у всіх кобелячан ініціатива кобеляцьких депутатів отримала схвалення. Більше того, дехто із земляків говорить, що дізнавшись про подію, відчувають розчарування та обурення. Із двома такими людьми довелося зустрітися і поговорити на тему перейменування.

У обох цих людей, і в жителя Кунівки Михайла Шевченка, і в мешканки Красного Світлани Ісаєнко, на російсько-українській війні, яка триває, загинули родичі. Шевченко втратив сина, Ісаєнко — чоловіка.

І Михайло, і Світлана у свій час зверталися до міської ради назвати на честь своїх рідних вулиці в Кунівці та Красному.

Розповідає Михайло Шевченко:

— На честь мого сина вулицю в Кунівці таки назвали. Але, на мою думку, — це заслуга не кобеляцької влади, а Олексія Брусліка, нашого земляка, який на той момент займав посаду заступника голови Полтавської військової адміністрації. Саме до нього я звертався із проханням посприяти увічненню пам’яті про мого сина-героя. І саме Бруслік тримав вирішення цього питання на особистому контролі. Тому в Кунівці і була перейменована вулиця на честь мого сина. Думаю, що в іншому разі я чекав би й до сьогодні.

А ось ігнорування владою звернень інших земляків, які теж просили про перейменування, викликає у Михайла Шевченка подив і роздратування.

Він пояснює:

— Я то свого при допомозі Брусліка добився. Але мені прикро за інших людей. Я вже багато разів нагадував кобеляцьким чиновникам, що потрібно розмістити на меморіалі пам’яті загиблим воїнам фото мого земляка із Кунівки — Олексія Дуная. А вони мені кажуть, що він рахується «безвісти зниклим». Та вже давно стараннями адвоката Сергія Галушко були й експертизи проведені, і свідки опитані, і судом доведено, що Олексій геройськи загинув. Чому тоді влада про це не знає? А тут ще й читаю, що вулиці перейменовують. І знаю, що Світлані Ісаєнко, я їй допомагав у інших справах, обіцяли, але так і не перейменували вулицю на честь її загиблого чоловіка. Тобто, до вулиці Дачної кобеляцьким чиновникам діло є, вона їх турбує, а пам’ять про героїв — то другорядне. Ну воно ж так виходить. А ще вони, чиновники, кажуть, що займуться перейменуванням, увічненням пам’яті про героїв, коли закінчиться війна і настануть кращі часи. А коли війна закінчиться? А коли кращі часи настануть? І чи взагалі тоді про наших загиблих дітей і чоловіків хтось згадає? Бачу, що потрібно створювати якусь громадську організацію, яка б боролася за увічнення пам’яті про загиблих воїнів. Бо без цього діла не буде.

Шевченко: «Мені допоміг Бруслік»

Михайло Шевченко попрохав:

— Я вас дуже прошу нагадати про таку несправедливість. А ще більше прошу знайти, чи є в міській раді такий документ, що відтерміновує перейменування вулиць на честь загиблих воїнів. Напишіть, коли цей документ прийнятий, що в ньому записано і головне — хто ж автор такої ініціативи. Народ повинен знати, хто ж у Кобеляках запропонував згадати про героїв уже після війни.

Обіцяти — не означає виконати

Схожі почуття, за її словами, переживає і Світлана Ісаєнко, жителька Красного.

Вона розповідає свою історію:

— Знаєте, інколи відчуваєш розпач. Дуже довго ми добивалися, аби отримати деякі виплати за загиблого чоловіка. Думаю, що нічого б і не добилися, аби Михайло Шевченко не допоміг. А тут ще ця несправедливість із перейменуванням. Я зверталася із проханням до міської ради перейменувати вулицю Миру, на якій проживав мій загиблий чоловік, на його честь. Коли навесні 2025‑го року нам вручали орден, яким був нагороджений мій чоловік, то в залі міської ради моя і його донька Настя теж просила про це. Нам пообіцяли. Я то розумію, що обіцяти — це не означає виконати, і розумію, що чуже горе — воно не болить. Але дуже воно несправедливо. Дивлюся, вулиці таки перейменовують. Але зовсім не на честь загиблих хлопців.

Світлана Ісаєнко також попрохала знайти документ, яким депутати керуються, відмовляючи в перейменуванні вулиць на честь загиблих солдатів.

Чиновники побоюються, що вулиць на всіх не вистачить

Документ, точніше рішення сесії міськради, нам надали.

Окрім того, чиновники коротко прокоментували подію. Зокрема, заступник міського голови Сергій Омельченко пояснив:

— Ми відтермінували процес перейменування вулиць на честь захисників. Це — рішення сесії. Так, у свій час на честь двох захисників вулиці таки були перейменовані. Але це відбулося під час масової кампанії на виконання прийнятих законів про декомунізацію. А потім було прийняте рішення про відтермінування до закінчення війни. Бо може бути не зовсім правильно. Загиблих у нас багато, можливо, й вулиць не вистачить.

У свою чергу Олена Постольник, яка в міській раді займає посаду секретаря виконкому, розповіла, що аналогічні рішення були прийняті і в інших громадах. А процес перейменування вулиць на честь загиблих потребує ще й розробки та прийняття спеціального положення.

Як і просили нас родичі загиблих воїнів, редакція спробувала вияснити, яким же документом керується міськрада, відмовляючи людям у їх проханнях про перейменування вулиць на честь загиблих військовослужбовців.

Як виявилося, такого документу, в його повному розумінні, не існує.

У міській раді нам повідомили, що депутати не голосували за рішення щодо відтермінування процесу перейменування вулиць на честь солдатів.

Є лише протокольне рішення депутатської комісії, прийняте навесні поточного року.

Тоді жителі громади почали писати звернення до міської ради із проханням перейменувати ту чи іншу вулицю на честь своїх загиблих родичів-військовослужбовців. І от під час засідання комісії і було прийняте рішення про відтермінування. Тому звернення кобелячан навіть не виносили на розгляд сесії.

Як тут не утриматися від єхидного, але цілком  логічного зауваження. А вказівки із «центру» про архіважливу заміну Дачної на Заміську  розглядають миттєво.

Подобається    0