Художник із Єнакієво вчить кобелячан малювати

Микола Єрьомка вже двічі змінював місце проживання через російську агресію. Спочатку він переїхав із Єнакієвого до Бахмута, а потім — у Білики. Але професійний художник незмінно займається улюбленою справою — малює сам і вчить цьому мистецтву інших.

Для Миколи Єрьомки війна почалася в 2014‑му. На той момент Микола Іванович працював у мистецькій школі. До пенсії йому залишалося півтора року.

Він вчив дітей образотворчому мистецтву, а дружина працювала костюмером. Подружжя завжди мали проукраїнську позицію. І це при тому, що Тетяна Іванівна народилася і провела перші роки життя в росії. А потім разом із батьками переїхала в Бахмут.

Окрім викладацької роботи, Микола Єрьомка постійно займався творчістю. І в 1992 році його прийняли до Спілки художників України. Здавалося б — життя склалося, є улюблена робота, сім’я, визнання в суспільстві. І можна спокійно жити, насолоджуючись тим, що надбано завдяки власному таланту і наполегливій роботі. Але все змінилося після початку російсько-української війни і окупації росіянами частини Донбасу.

Коли Єнакієво окупували, то Микола Єрьомка, не вагаючись, прийняв рішення переїхати на підконтрольну Україні територію. Вибір був зроблений на користь Бахмута, малої батьківщини Тетяни Миколаївни.

Єрьомка так пояснює свій вчинок:

— І я, і дружина завжди були за незалежну Україну. Тому при тих, що прийшли в Єнакієво, ми жити не змогли. Так, можливо, хтось змирився, пристосувався і живе на окупованій території й далі. Але я не можу бачити і спокійно ставитися до несправедливості. А там — несправедливість.

У Бахмуті залишалися до останнього

Подружжя вирішило переселитися в Бахмут. Адже там вони швидко знайшли роботу по спеціальності. Тобто Єрьомка знову малював і вчив малювати інших. Паралельно вони займалися волонтерською роботою, співпрацюючи із різними громадськими організаціями гуманітарного спрямування.

За словами Єрьомки, в основному вони допомагали іншим людям продуктами харчування, готували і роздавали їжу.

Але після 2022‑го війна прийшла і в Бахмут.

Микола Іванович згадує:

— Ми вирішили, що будемо жити і працювати в Бахмуті стільки, скільки зможемо. Уже фактично і міста не залишилося, точніше — непошкоджених будинків, і більшість місцевих виїхали, а ми трималися. Поряд залишалися лише наші українські солдати. Вони нас навіть героями називали. Хоча які ми герої, герої — то вони. До речі, цікаво, що дружина була російськомовною. І її батьки теж. Але прийшов путін і «освободив» їх, зруйнувавши все, що вони наживали десятиліттями.

…Після окупації Бахмута, подружжя переїхало до Слов’янська. Але там вони зупинятися не планували. Уже тоді визріло рішення переїхати на Полтавщину. А вже в Слов’янську знайомі волонтери порекомендували їм Білики. Розказали, що то дуже мальовниче селище, в якому живуть привітні й гостинні люди.

У Біликах живуть із 2023‑го. Швидко знайшли будинок для проживання і, як завжди, почали займатися малюванням.

У селищі Микола Іванович вчить мистецтву малювання місцевих діток.

А влітку 2025‑го невгамовний Микола Єрьомка почав працювати і в Кобеляках. Спочатку вчив малювати лише дітей. А потім Юлія Няйко, із якою познайомився ще в Біликах під час одного із заходів у Гончаренко-центрі, запропонувала вести курси малювання і для дорослих. Єрьомка, не вагаючись, погодився. І ось уже кілька місяців кожного четверга проводить заняття для дорослих на базі вже кобеляцького Гончаренко-центру.

А ще створює нові й нові картини. Каже:

— У мене вже дві виставки було в Кобеляцькому музеї. Адже я малюю постійно. Малюю скрізь. Малював Єнакієво, Бахмут, Слов’янськ, Білики. Уже є і кобеляцькі ескізи.

Війна забрала в Миколи Єрьомки багато. Забрала спокійне і облаштоване життя. Забрала вже не один будинок і не одну роботу. Але не змогла забрати і не забере нематеріального — таланту і несприйняття несправедливості. Саме тому він і дружина й говорять українською і вчать прекрасному саме українських дітей.

Подобається    0