19 років із дня потрійного убивства

Ось уже майже 20 років минуло від 22 квітня 2007 року. У це день загадково зникли три молоді дівчини. Родичі на сто відсотків впевнені, що юнок вбили люди в погонах.

Про вбивство Лілі Пухи, Наташі Вазерцевої та Іри Рибалко зараз нагадують суспільству хіба що їх родичі та численні публікації в ЗМІ.

А пам’ятати і нагадувати про той страшний злочин потрібно. Адже він і до сьогодні не розкритий. Отже винуватці гуляють на свободі, а вперте небажання української системи кривосуддя розслідувати цю резонансну справу призводить не лише до зневіри і розпачу серед рідних загиблих дівчат. Відсутність розслідування, справедливого суду і покарання неминуче провокує повторення того жахіття, що сталося холодного квітневого дня поряд із селом Солошине.
Саме тому вчергове нагадую землякам про виявлені факти і логічні запитання, на які слідство і суд так і не дали відповіді.

Тіло Наташі Вазерцевої вище по течії

Тіло Лілі Пухи знайшли вниз по течії, за 4 кілометри від місця нібито перевертання човна. А тіло Наталії Вазерцевої — за 1.5 кілометри вверх, проти течії. Як таке могло статися?

Тіло третьої дівчини Іри Рибалко не знайшли й до сьогодні. Та навіть і не було офіційно оголошено її розшук. Якби тіло Ірини було в воді, воно б спливло.

Прізвища осіб, які нібито знайшли тіла двох дівчат, не були названі, матеріали про їх допит у суді відсутні.

Експертизу робив судмедексперт Андрій Поляков із Нових Санжар. Він не відібрав необхідної кількості зрізів матеріалів з трупів для визначення причини смерті.

Він написав довідку про смерть «Утоплення через падіння у відкриту водойму з човна». Ми запитали його, чому він саме так написав:

— Ви що, бачили, як дівчати падали з човна?

— Ні.

— То чому ж ви так написали?

— Бо так мені сказали.

— Хто?

— З міліції і прокуратури.

— Як саме Вам казали?

— Дзвонили і приїздили додому.

У міжнародному переліку смертей така причина смерті із зазначенням човна не значиться.

Акти судово‑медичного дослідження трупів Лілі Пухи і Наталії Вазерцевої в кримінальній справі відсутні. Родичам дівчат довелося судитися із судмедекспертом Поляковим і Полтавським бюро судмедекспертизи, щоб ознайомитися з актами, які написав Поляков.

Належної судмедекспертизи за всіма вимогами не було проведено

На вимоги рідні були проведені дві комплексні судово‑медичні експертизи: одна в Черкасах, інша в Харкові. Обидві відзначили., що причини смерті Лілі Пухи, Наталії Вазерцевої не встановлені. Судово‑медичний експерт Андрій Поляков не мав права писати утоплення, оскільки ним не було названо жодної відповідної ознаки.

На знайдених тілах виявили ушкодження

Тіло утопленика набуває специфічну форму, як у ембріона в животі. Труп Лілі Пухи витягли на очах у її матері. Він був рівним з піднятими вверх руками. Перед похованням тіло обмивала жінка, яка сказала про наявність синяків на голові, ногах і в області серця. Про це вона згодом розповіла матері.

У акті судово‑медичного дослідження Лілі Пухи, який не був доданий до кримінальної справи, з яким ми ознайомилися лише після багаторічної судової тяганини, є дані про наявність численних крововиливів на внутрішній стороні ніг. Розмір площі розміщення крововиливів (синяків) 50 на 5 сантиметрів. У області серця був горизонтальний синяк 10 сантиметрів.

Горе-експерт пояснював:

— Та то труп бився об дно.

Йому нагадали, що синці з’являються лише на живих людях.

Документи про перевірку наявності факту зґвалтування складені через пів року після поховання дівчат. Так як і перевірка на наявність алкоголю в крові фігурантів кримінальної справи Вадима Гели, В’ячеслава Павленка, міліціонерів Олександра Павленка, Миколи Гордієнка зроблена через тиждень після трагічних подій.

Призначили цапа-відбувайла

Дівчат насильно позбавила життя група п’яних перевертнів у погонах, які 22 квітня 2007 року влаштували гульбище на мисливсько-рибальській базі поблизу села Солошине.

«Цапом-відбувайлом» призначили майора міліції у відставці Миколу Гордієнка, який після вироку суду заявив батькам у дворику Кобеляцького районного суду, що він не ґвалтував і не вбивав дівчат.

І пообіцяв:

— Якщо мене посадять, то я все розповім.

Та ніхто його не посадив. Полтавський апеляційний суд за дві хвилини розглянув справу і відпустив Миколу Гордієнка додому.

Прізвища хлопців, які відвозили дівчат у Солошине, відомі

Відвозили в Солошине Лілю Пуху і Наталію Вазерцеву Вадим Гела і В’ячеслав Павленко. Ірину Рибалко забирав Максим Крейс. Мені відомо, що Вадим Гела помер.

А свідки події таки були

Так, свідки були. Того трагічного дня в цьому місці відпочивало чимало людей. Там, на базі Жеваго (який не був допитаний, як свідок), були розміщені в незаконних спосіб 16 будиночків, які належали іншим особам. Родичі дівчат офіційно звернулися, щоб були оглянуті ці будиночки і опитані їх власники.
Але ніхто не опитував власників і не оглядав ці споруди. Їх просто через кілька днів потрощили, залишки повивозили і землю розрівняли. Ні слідчі, ні прокуратура, ні суд не вважали за доцільне встановити свідків з числа власників будиночків та їх гостей.

Тривалий час умисно, майже пів року, не порушувалась кримінальна справа, що давало можливість не виявляти і не допитувати свідків, не проводити огляди, відтворення та вчиняти інші слідчі, процесуальні дії, які передбачені чинним законодавством, зокрема — кримінально процесуальним кодексам.

Човен, з якого «впали» дівчата, зник

У кримінальній справі замість одного човна, з якого нібито і «впали» у воду дівчата, фігурують фото плавзасобів різних марок. «Южанка», «Казанка», човни з крилами, без крил, з написаним номером, без номера — вибирай човен, який захочеш.

Адвокат Євген Багрич зробив дуже багато і добився в решті-решт порушення кримінальної справи. Була проведена експертиза човна, зафіксовано, що він не придатний для плавання. Та згодом плавзасіб, як речовий доказ, кудись зник.

Ніякого катання на човні не було. Він був підкинутий у воду, для розробки версії про нещасний випадок.

Тіло третьої дівчинки покоїться в землі

Тіло Ірини Рибалко вбивці не відважилися вкинути у воду, бо тоді експертиза встановила б істину причину смерті (за нашими припущеннями — застрелена. Тоді місцеві жителі чули стрілянину з місця трагедії). Вона там неподалік закопана в землі. Був час, коли з допомогою сучасної техніки можна було б знайти труп. Але той час був згаяний.

Дівчат просто вбили

Ймовірно, Іру Рибалко застрелили, а Наташу Вазерцеву й Лілю Пуху прибрали, як свідків, вбивши їх, повкидавши трупи у воду, і вигадали версію нещасного випадку.

Судячи по тому, як 19 (дев’ятнадцять років) кришується ця справа, і як намагаються мені й батькам закрити рота, це була група перевертнів у погонах.

Слідчими були Юрій Лісний, Віктор Бабенко. До речі, Юрій Лісний заявив на суді, що була роздруківка телефонних розмов дівчат і тих осіб, що були 22 квітня 2007 року на базі Жеваго. Але кудись та роздруківка зникла.

Віктор Бабенко, будучи на пенсії, на моє прохання сказати про човен сказав, що в човні був не Славко Павленко, а його брат, дільничний села Солошине Олександр Павленко.

Замість справедливого суду — кримінальне переслідування правозахисника

Жахливо, що Верховний Суд України тричі офіційно відмовив у витребуванні кримінальної справи. То які ж тоді справи розглядає Верховний Суд, якщо загибель трьох дівчат для них ніщо?

Після проведення комплексних судово‑медичних експертиз були встановлені нові обставини. Це стало підставою для скасування вироку, який виніс суддя Кобеляцького районного суду Віталій Голубенко щодо 37‑річного майора міліції у відставці Миколи Гордієнка. Також була скасована амністія відносно Гордієнка.

Ми звернулися до Європейського суду з прав людини по справі насильницької смерті дівчат, отримали лист про отримання і відповідних штрихкодів.

Після виграного нами 31 березня 2009 року Харківського апеляційного адміністративного суду, яким визнали неправомірні дії Полтавської обласної прокуратури, Полтавської обласної міліції, Кобеляцької районної прокуратури, Кобеляцького райвідділу міліції і Полтавської міжрайонної транспортної прокуратури, проти мене, як правозахисника, було сфальсифіковано кілька кримінальних справ.

Одна з них, по ДТП, тягнеться 17 (сімнадцять) років. Мене на 10,5 місяця запроторили в тюрму. Довелося сидіти в камері з Іллею Кивою. Я вже виграв Європейський суд із прав людини по ДТП, а в Україні судова тяганина відносно мене триває.

Злочин про загибель трьох дівчат і до сьогодні не розкрито, вбивці не відсиділи за ґратами жодного дня.

Існуюча судово‑прокурорсько-поліцейська система руйнує основи державності України.

Подобається    0