На вулицях — зайці, у вуликах — мертві бджоли

Дуже добре пам’ятаю дискусію з одним із учасників акції протесту проти існування свинокомплексу в Біликах.

Чоловік, який цілком виправдано висловлював своє обурення забрудненням повітря внаслідок діяльності цього підприємства, говорив, що біли чанам, та й усім українцям, передусім потрібне чисте довкілля.

І пропонував, аби після закриття свинокомплексу на його базі відкрили інше підприємство, яке б менше шкодило екології.

Яке саме — мій співрозмовник точно сказати не міг. Щось говорив по тепличні огірки, шампіньйони  та іншу сільськогосподарську продукцію.

А я тоді, цілком погоджуючись із обуренням біличан в цілому, зауважував, що скрізь, де є люди, де вони займаються будь-якою господарською діяльністю, будуть виникати проблеми із збереженням первісного стану довкілля. І сказав:

— Найчистіше там, де немає людей. Скажімо, у Антарктиді. Адже пінгвіни екології сильно не шкодять.

По великому рахунку, так і є.

От зараз у нас у Кобеляках пасічники бідкаються з приводу того, що внаслідок неконтрольованого і бездумного застосування пестицидів гинуть бджоли.

При цьому представники владних інститутів скрушно хитають головами і активно розводять руками. Мовляв, ми б і хотіли щось зробити, але не можемо.

Зокрема, і на війну посилаються. Нібито через неї не можуть проводити перевірки.

Насправді, все зовсім не так. Просто із бджолами і пестицидами ще не «припекло». І в української влади немає ні найменшого бажання  вирішити це питання раз і назавжди. Хоча, зробити це досить просто. Не потрібно навіть за фермерами ганятися і перевіряти, чим же вони «бризкають».

Яскравим підтвердженням тези про те, що все можна вирішити, якщо «припече», є нинішня ситуація із фауною в Кобеляцькій громаді. Та й не лише в ній.

Для довідки: фауна — це сукупність тварин, що живуть на певній території. У даному випадку мова йде про ту дику живність, яка живе в кобеляцьких лісах, на луках, у чагарниках.

Уже стало звичним явищем, що по вулицях  Кобеляк у вранішні години  бігають зайці. Ще кілька років тому таке «вільнодумство» дозволяли собі лише білочки.

А ті кобелячани, котрі живуть на околицях містечка, щодня спостерігають за тим, як до їх осель підходять козулі.

Володимир Панічевський, голова районного осередку УТМР, теж підтверджує, що результати таксації, тобто перевірки кількості звірів у дикій природі, засвідчують зростання популяції лисиць, зайців, косуль. Ба, навіть вовки в кобеляцьких лісах поселилися на постійні основі. Раніше вони лише проходили по цій території. Та що там вовки. На кордонах Полтавщини і Дніпропетровщини вже помічені шакали, тварини, які ніколи не жили в нашій місцевості.

Чому так? Та все дуже просто. Є дві причини. І обидві пов’язані з війною.

Причина перша. На офіційному рівні заборонене полювання. І за цим слідкують. Хоча до редакції інколи й надходить інформація про те, що браконьєри інколи пострілюють. Але це стало дійсно рідкісним явищем.

Причина друга. До нас ідуть і летять звірі з територій, де люди стріляють, тобто із зони бойових дій. Саме тому в нас різко зросла популяція фазанів і з’явилися шакали.

До чого веду. Війна «припекла», і полювання таки заборонили. І таки слідкують за дотриманням заборони.

Так само і з бджолами та пестицидами. Достатньо просто запровадити і контролювати звітність за рухом пестицидів і в результаті виявлених порушень накладати як на продавців, так і на покупців гігантські штрафи.  За рік-два  проблема буде вирішена.

Просто ще не «припекло». Певно, в українській владі меду не їдять. Бджолиного, маю на увазі.

Подобається    0