У свої 93 роки Юрій Тараненко не розлучається із гантелями
Кобелячанин, будівельник за фахом, Юрій Іванович Тараненко міг би стати олімпійським чемпіоном з гімнастики, адже з легкістю виконував неймовірні спортивні трюки. Навіть зараз хлопці, які активно займаються фізкультурою, далеко не завжди можуть навіть повторити ті вправи, що були доступні Тараненку.
Юрій Іванович і нині, у свої 93 роки, має відмінну статуру, виконує фізичні вправи, захоплюється шахами, любить музику, веде, як для свого віку, активний спосіб життя.
4 січня 2026 року одному з активних учасників Дня Млина в Кобеляках Юрію Івановичу Тараненку виповнилося 93 роки. У родині його батьків Івана Івановича і Олени Федорівни було шестеро дітей: Іван, Славік, Галина, Микола, Віктор, Юрій. Мамі самій довелося піднімати дітей.
Деякий час Юрій навчався в школі на Покрівці, пізніше виховувався в дитячому будинку.
Після війни була величезна потреба в будівельниках. Робітничу професію отримав у Одеському професійно-технічному училищі, яка припала до душі. Юрій був найкращим учнем в училищі. Вивчив різні технології кладки цегли, навчився майстерно робити перев’язку цегли, готувати розчин для її кладки. Якісна цегельна кладка завжди радувала не лише будівельника, а і замовників.
Юрій Іванович пишається, що він брав безпосередню участь у будівництві середньої школи № 2, Кобеляцької школи –інтернат. Відбудовував приміщення районної ради, міліції, пошти. Побудував десятки будинків жителям нашого міста, району. Його запрошували обкласти цеглою старі глиняні будинки. Він облицював плиткою будівлі райспоживспілки. І тепер уже в колишньому приміщенні Кобеляцького відділення Укрпошти й досі підлога з плитки 10х10, яку вимостив будівельник Юрій Тараненко. Взагалі, в Кобеляках важко знайти якусь діючу адміністративну чи іншу велику будівлю, де б під час її спорудження не працював Юрій Іванович.
Керівники різних організацій ПМК-69, Кобеляцької сільгосптехніки, райпромкомбінату, Кобеляцької ремонтно-будівельної контори, міськкомунгоспу, коопунівермагу, Кобеляцького районного відділу зв’язку та інших намагалися час від часу переманити вмілого майстра до себе. Йому навіть пропонували роботу інструктором у Полтавському обласному будівельному тресті.
Спілкуючись із Юрієм Івановичем та його дружиною, ми перегортали сторінки фотоальбому. Я слухав їх розповіді й бачив обличчя щасливих людей, які прожили разом 68 років, 1 червня 2026 року вони відсвяткують ромашкове весілля. Це дивовижний рубіж, який символізує чистоту, ніжність, сонце та вірність, уособлені в образі польової ромашки. За роки спільного життя виростили і виховали двох чудових дочок Ларису й Таню. Весь час турбуючись про рідних собі людей, Тараненко постійно забував про себе.
Юрій Іванович, сміючись, каже:
— Побудував дочкам будинки, а сам живу в приймах.
Були в його житті і трагічні епізоди.
Тараненко згадує:
— Скільки років минуло, а й досі стає боляче, як згадаю брата Віктора. Хтось повідомив фашистів, що у Віктора зброя. Знайшли револьвер, гранату. Його розстріляли, прямо в центрі Кобеляк разом із 25 іншими жителями. Брату було лише 16 років. Війна — то страшне горе.
А ось подружнє життя склалося надзвичайно вдало. І, напевне, може бути прикладом для більшості земляків‑кобелячан. Та й не лише для них.
Про своє знайомство із тоді ще юним Юрієм згадує дружина Зінаїда Анатоліївна:
— З Юрієм ми познайомились на танцях у парку імені Богдана Хмельницького. Він тоді тільки з армії повернувся, захоплювався спортом, особливо гімнастикою, важкою атлетикою, шахматами, плаванням, музикою. Тоді, вперше побачивши, я сказала, що цей хлопець буде моїм. Люблю його за добру вдачу, за охайність, вміння господарювати. Красивий і душею, і тілом. Він і в свої 93 багато ходить, плаває на Ворсклі, робить зарядку, з гантелями не розлучається.
Донька Тетяна Славянська доповнює:
— Наша мама Зіна — вміла господиня, мудра жінка, трудівниця. Працювала на пошті, автостанції, приймала участь у художній самодіяльності, співала.
Найкраща оцінка та, що її ставлять батькам діти. Дочки Лариса, Таня, їх чоловіки Віктор, Олег вдячні батькам, рівняються на них, продовжують традиції славетної родини Юрія Івановича і Зінаїди Андріївни.
«Хрест» на кільцях і стійка на одній руці
Окремо потрібно відзначити спортивні досягнення Юрія Тараненка. У свій час він був справжньою «зіркою» кобеляцького фізкультурного руху. Причому, що особливо цікаво, захоплювався і досягав успіхів у дуже різних видах спорту — від важкої атлетики до гімнастики й шахів. Скажімо, міг із легкістю виконати таку надзвичайно складу гімнастичну вправу, як «хрест» на кільцях. Також справжній фурор серед сторонніх глядачів та таких же фізкультурників викликало «соло» Тараненка, коли він запросто виконував стійку на одній руці. Чомусь, мені здається, що зараз у громаді не знайдеться жодного юнака, який би міг повторити «трюки» цього ветерана спорту.
Звичайно, зараз, Юрій Іванович вже не може робити ті вправи, що були йому доступні в молодості. Але гантельною гімнастикою займається. А за шахівницю сідає, щоб зіграти кілька партій проти доньки Тетяни.
Зять Олег сміється:
— Причому, у них там все «по дорослому». Немає родичів, є суперники за шаховою дошкою.
До занять спортом Юрій Тараненко заохотився під час служби в армії. Наполегливість у тренуваннях та природні здібності швидко дали результат. І цілком можливо, що Юрій Тараненко досяг би значних успіхів і в так званому «великому» професійному спорті. Але він віддав перевагу роботі і сім’ї.
