Вчимося радіти життю
Автор статті у Європі бував лише одного разу. Та й то — десять років тому у Польщі, яка лише готувалася до вступу у Євросоюз. Хтось скаже: «А Україна хіба не є Європою?». Дійсно, суто географічно наша держава належить саме до цієї частини світу. Більше того, Україна претендує навіть на те, що на її території знаходиться центр Європи.
Та, здається, лише географією наша належність до найбільш благополучної, заможної та спокійної частини світу і закінчується. Песимісти навіть говорять про те, що українцям на роду написано бути вічними рабами хитрих масонів‑європейців, котрим потрібна лише наша земля та дешева робоча сила. Мовляв, теорія «золотого мільярду» успішно втілюється в життя і люди, котрі по національності є українцями, до того щасливого мільярду не потрапляють.
Не знаю, можливо песимісти мають рацію. І в матеріальному сенсі ми ніколи не будемо жити так заможно, як швейцарці чи данці. Але запитаймо себе: «Хіба матеріальний достаток є основною ознакою щастя?» Напевне, що ні. Ті ж європейці, за розповідями людей, котрі частенько бувають за кордоном, уміють отримувати задоволення і радість не лише від забезпеченого побуту. Вони здатні просто радіти кожній миттєвості життя. А ще тому, що дарують радість іншим.
Українці поки що не такі. Їх більше цікавить дрібне та суєтне — бійки в парламенті, пустопорожня балаканина доморощених політичних «лідерів» та можливість купити щось дорожче, аніж у сусіда Василя. Але оптимізму надає усвідомлення того, що, нехай і поволі, але змінюються життєві пріоритети і наших земляків. Приємно спостерігати і писати про те, як кобелячанин Юрій Срібний власноруч чистить струмки і вкладає зароблені гроші у боротьбу із смітниками, як комендантівський фермер Володимир Білоусько будує церкву, як ганяють на велосипедах бізнесмен Лашко та пенсіонерка Мірчук, робітник Самарський рятує пташенят чорних воронів. Вони показують приклад іншим. Подивіться — життя прекрасне, отримуйте задоволення від кожної його миті, даруйте радість собі і людям.
І Бог з ним, з тим «золотим мільярдом», з тим, що хтось багатший і впливовіший за тебе. Адже, в кінці-кінців, помре й той, хто думає, що він всесильний і керує світом. Та й чи щасливий він від того?
Та, здається, лише географією наша належність до найбільш благополучної, заможної та спокійної частини світу і закінчується. Песимісти навіть говорять про те, що українцям на роду написано бути вічними рабами хитрих масонів‑європейців, котрим потрібна лише наша земля та дешева робоча сила. Мовляв, теорія «золотого мільярду» успішно втілюється в життя і люди, котрі по національності є українцями, до того щасливого мільярду не потрапляють.
Не знаю, можливо песимісти мають рацію. І в матеріальному сенсі ми ніколи не будемо жити так заможно, як швейцарці чи данці. Але запитаймо себе: «Хіба матеріальний достаток є основною ознакою щастя?» Напевне, що ні. Ті ж європейці, за розповідями людей, котрі частенько бувають за кордоном, уміють отримувати задоволення і радість не лише від забезпеченого побуту. Вони здатні просто радіти кожній миттєвості життя. А ще тому, що дарують радість іншим.
Українці поки що не такі. Їх більше цікавить дрібне та суєтне — бійки в парламенті, пустопорожня балаканина доморощених політичних «лідерів» та можливість купити щось дорожче, аніж у сусіда Василя. Але оптимізму надає усвідомлення того, що, нехай і поволі, але змінюються життєві пріоритети і наших земляків. Приємно спостерігати і писати про те, як кобелячанин Юрій Срібний власноруч чистить струмки і вкладає зароблені гроші у боротьбу із смітниками, як комендантівський фермер Володимир Білоусько будує церкву, як ганяють на велосипедах бізнесмен Лашко та пенсіонерка Мірчук, робітник Самарський рятує пташенят чорних воронів. Вони показують приклад іншим. Подивіться — життя прекрасне, отримуйте задоволення від кожної його миті, даруйте радість собі і людям.
І Бог з ним, з тим «золотим мільярдом», з тим, що хтось багатший і впливовіший за тебе. Адже, в кінці-кінців, помре й той, хто думає, що він всесильний і керує світом. Та й чи щасливий він від того?
22 травня 2010, 15:11 | Кобеляки | Редакційна
Додати коментар