Хокей у Андріївці. Двадцять років потому

У селі Андріївка 23-го лютого вийшли на лід ветерани хокейної команди «Метеор». Востаннє вони збиралися разом на початку 90-х років.
Про матч, який планувався на андріївському ставку 23-го лютого, ми дізналися абсолютно випадково. Двоє чоловіків, що розмовляли у центрі Нових Санжар, зачепили цікаву для нас тему.
— Ну, давай, бо я ще на хокей хочу встигнути! — заспішив один із чоловіків.
— А де хокей? Мабуть, у Кобеляках? — поцікавились ми. І з подивом дізнались, що хокейний матч між ветеранами відбудеться у нашому районі — у Андріївці. Пропустити такої події ми не могли, тому за три години приїхали до села, щоб побачити перший цієї зими хокейний матч у Новосанжарському районі.
Майданчик для гри був розчищений просто на території місцевого ставка. Замість бортиків — стіна зі снігу. Того дня вже розпочалася лютнева відлига. Тому лід був не таким твердим та блискучим, як хотілося б, але цілком придатним для гри. На лід, тим часом, виходять учасники майбутнього поєдинку. Один із організаторів хокейного матчу ветеранів — Іван Кравцов — розповідає нам про те, хто саме виходить на лід.
— Це ветерани хокейної команди «Метеор», — пояснює Іван Сергійович, — вона у радянські часи була кращою в районі. Я пригадую, що за всю історію команди ми тільки один раз поступилися — команді з Нехворощі. А так перемагали навіть у фіналі обласного турніру «Золота шайба». Пам’ятаю, наші молодші поїхали до Кременчука грати без замін — воротар і п’ять гравців. І програли «КРАЗу» з рахунком 5:6. При цьому кожен з наших закинув по одній шайбі. Так ми тоді сміялися — якби був шостий, закинули б шість!
Іван Кравцов згадує хокеїстів, які одягали червону футболку «Метеора» двадцять-тридцять років тому: Володимир Холод, Андрій Горобець, Валерій Борсук, Михайло Мороз, Ігор Підріз, Олександр Калантай, Олександр Бершак та інші. У радянські часи у команди було відповідне спорядження — щитки, ковзани, форма — якого вистачало на дві команди. У нинішній час екіпіровка хокеїстів далека від професійної. Частина гравців, що виходять розминатися, не мають ковзанів. Шолом на голові лише у одного, та й то він не хокейний, а будівельний. Побачивши його на голові у товариша, інші гравці весело коментують такий захист.
— Перестали грати ми десь у 93-му, — продовжує розповідь Іван Кравцов, — тоді нам уперше не дозволили заливати хокейний майданчик. Ми його робили за усіма правилами — із бортиками, розміткою. Воду брали з башти. Але потім нам сказали, що вода потрібна, щоб поїти корів та телят, а не заливати каток. Після того практично не збиралися і не грали.
Нарешті на лід виходять дванадцять чоловік сорока-п’ятдесяти років, які діляться на дві команди. Одні одягають червоні футболки, інші — жовті. Одну-єдину, вважай, раритетну, стару футболку ще того «Метеора»  довіряють одягти Івану Кравцову. Ще перед стартовим свистком судді глядачі починають веселитися і жартувати.
— Ти коньки у вовка в «Ну, погоди!» взяв?!
— Ага, у вовка!
— А стояти як на них — не забув?!
Суддя свистить, гра починається. Із самого початку ініціативу захоплюють жовті. Вони протягом першого періоду закидають дві шайби у ворота суперників. Ті намагаються контратакувати, але закинути шайбу у відповідь не можуть. Їх активно підтримують глядачі, яких на гру збирається понад сто чоловік. «Шайбу, шайбу!» — прохають уболівальники. Але червоним поки що не щастить.
У перерві між періодами гравці обмінюються жартами та враженнями.
— Шайба так відскочила, я думав, зараз так у носа і влетить!
— Так договорялись, щоб шайбу по воздуху не кидали!
— Так це ж случайно було!
Іван Кравцов під’їджджає до краю майданчика. Показує дерев’яну ключку у досить непоганому стані.
— Це ще радянська — 91-го року, — говорить він, — тоді така стояла 4 рублі 90 копійок. На зарплату у 100 рублів можна було купити двадцять клюшок. Зараз одна коштує 150 гривень. Щоб купити двадцять, треба заробляти 3 тисячі…
Команди знову виходять на лід. І проводять іще два періоди по десять хвилин. Жовті забивають іще раз, на що червоні відповідають трьома своїми шайбами. Але у третьому періоді жовті таки забивають ще раз і перемагають у грі — 4:3.
Після фінального свистка нещодавні суперники обмінюються дружніми рукостисканнями та отримують символічні нагороди за участь у історичному матчі.
Після нагородження ветерани «Метеора» позують для групового знімка. А в цей час неподалік льодового майданчика на вогнищі вже готують головну смачну нагороду — справжню юшку. Смакуючи нею, хокеїсти згадують яскраві миті сьогоднішньої гри. І, напевно ж, уже домовляються про день, коли вони знову вийдуть на лід із ключками в руках.