Блог: УІНП
Автор: УІНП
За ініціативи Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА, представництва Українського інституту національної пам’яті (УІНП) у Полтаві та управління освіти, культури, туризму, молоді та спорту Кобеляцької міської ради до 140-річчя від дня народження Сергія Жука— уродженця міста Кобеляки, українського митця, педагога, літератора, діяча ОУН, борця за незалежність України у ХХ столітті — у Кобеляцькому музеї літератури та мистецтва імені Олексія Кулика відбулося просвітницьке зібрання «Гордість кобеляцького краю». Про це повідомив представник УІНП у Полтавській області Олег Пустовгар.
Під час заходу учні шкіл Кобеляк дізналися про життєвий і творчий шлях видатного земляка, який присвятив своє життя розвитку української культури, освіти та національної свідомості. «Сергій Жук — багатогранна й талановита особистість: скульптор, письменник, мистецтвознавець, перекладач, представник Української Центральної Ради у Петрограді, ініціатор створення української опери в Києві, член проводу ОУН. У своїй творчості він оспівував національну гідність та прагнення до свободи. Пам’ять про Сергія Жука — це нагадування про силу духу, талант і відданість Україні, які надихають нас і сьогодні», - говорили спікери зібрання.
«Учасники переглянули світлини, що ілюструють основні етапи життя митця, та послухали його вірші. Атмосфера заходу була щирою й натхненною — сповненою гордості за наш край і його талановитих синів», - розповідається на офіційній ФБ-сторінці Кобеляцької міської ради.
Довідково:
140 років тому, 19 жовтня 1885 у місті Кобеляки на Полтавщині в родині відставного державного службовця народився Сергій Жук – скульптор, письменник, мистецтвознавець, перекладач, представник Української Центральної Ради у Петрограді, ініціатор створення української опери в Києві, член проводу ОУН, автор спогадів про митрополита Андрея Шептицького.
Після закінчення Кобеляцької школи переїхав до Сімферополя, де навчався в реальному училищі. Організував у ньому український осередок, популяризував ідеї національного відродження. У 1902 році у газеті «Крим» опублікував свою першу театральну рецензію. Згодом друкувався у київському щоденному часописі «Рада», у статтях висвітлював українське культурне життя у Сімферополі, приміром про гастролі труп Миколи Садовського та Степана Глазуненка. «Завойовував Крим», як казав жартома. Познайомився зі своєю майбутньою дружиною, на той час ученицею Сімферопольської жіночої гімназії. У 1908 році подружжя брало участь в організації Шевченківського свята, де сцену було декоровано історичними корогвами, а залу прикрашено понад сотнею українських національних прапорів. У 1909 році для української громади Криму влаштував зібрання за участю співака Івана Алчевського та корифея нашого театру Миколи Садовського. У Криму заприязнився із Василем Верховинцем, Іваном Карпенком-Карим та іншими знаковими діячами української культури. У 1909-10 рр. подружжя Жуків було серед меценатів заходів з пошанування пам’яті Бориса Грінченка й на спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку у Києві. До речі, у 1910 і 1913 рр. Жук створював ескізи пам’ятника Національному пророку.
У 1912 р. переїхав до Санкт-Петербурга, де закінчив Психоневрологічний інститут. У 1915 р. заснував першу українську мистецьку організацію в Санкт-Петербурзі–Українське літературно-мистецьке товариство. Схвально сприйняв піднесення національного руху в Україні та створення Центральної Ради. У 1917 р. організував Український військовий революційний штаб, що займався українізацією військових частин і висунув Тимчасовому Уряду вимоги визнати УЦР і її уряд та відправити до Києва своїх міністрів для перемовин. Був представником Української Центральної Ради у Санкт-Петербурзі, організовував військові та громадські демонстрації на її підтримку.
Заснував і очолив українське літературне видавництво. Писав вірші, казки, новели, драми, етюди. Друкувався у «Молодій громаді», «Глобусі» тощо. Найвідоміші його твори того періоду – новели «Зустріч», «Лялька, «На хуторі», вірш, присвячений Богдану Хмельницькому.
У часи Української держави, очолюваної гетьманом Павлом Скоропадським родина Жуків переїхала до Києва, сюди перенесли й діяльність Українського літературно-мистецького товариства. У 1919 р. Сергій Жук став першим ініціатором створення української опери в Києві, членом мистецької ради Української музичної драми, у 1920–1921 рр. – завідувачем літературно-мистецької частини Української державної опери. Переклав низку лібрето опер українською мовою.
У 1925–1929 рр. Сергій Жук належав до мистецького відділу (різьбярської секції) Інституту української наукової мови при ВУАН. Створював композиції на біблійну, історичну та літературну тематику в стилях неокласики та імпресіонізму; з 1921 р. його епічні сюжети та синтетичні портрети українських діячів були позначені рисами національного стилю. Твори Сергія Жука зберігалися в Київському музеї українських діячів науки і мистецтв при ВУАН, Київському музеї Т. Шевченка, Державному музеї українського мистецтва, Державному заповіднику «Могила Тараса Шевченка» в Каневі Черкаської області, експонувалися в Києві, Харкові та Львові.
Відомі такі роботи Сергія Жука: скульптури «Син тьми і зла» (1907), автопортрети (1913, 1920, 1922), «Христос» (1915), «Мрія» (1916), «Кобзар», «Біс» (1920), «Степовик», «Гріх», «Старий Божок», «Привид» (1921), «Старий орел», «Степовий хижак», «Влада жінки», «Каїн і Авель» (1922), «Мати», «Пристрасть», «Ухань» (1923), «Лісовик», «Живе коло» (1924); погруддя Тараса Шевченка (1913, 1920, 1922), Івана Гонти (1921, 1922), Миколи Леонтовича (1925), Миколи Левитського (1928), «Тарас Шевченко до заслання», «Тарас Шевченко після заслання» (1939), Панаса Саксаганського (1940), Марка Кропивницького (1941), погруддя для пам'ятників Тарасові Шевченкові на території Березинських (нині Жашківського району Черкаської області) і Лучанських цукроварень (1926), надгробки Аристарха Терниченка на Байковому кладовищі у Києві (1928), проєкт надгробка Марії Заньковецької (1936).
Сергій Жук - автор як публіцистичних, так і літературних творів— п'єси «Талант» (1907), казок (1920—1922), поеми «Олена» (1941), драматичних етюдів (1945—1948), спогадів про митрополита Андрея Шептицького(1945), композиторів Я. Степового і Ф. Якименка, співака І. Алчевського, М. Садовського і М. Івасюка (1953—1954), опублікованих як в українських виданнях, так і в українській періодиці Європи та Великої Британії.
Під час Другої світової війни Сергій Жук лишився в Києві. Долучився до підпілля ОУН, був обраний членом Проводу ОУН.
У своїх скульптурах митець переховував український національний прапор, під яким у Петрограді під час Лютневої революції 1917 р. відбулася 25-тисячна українська маніфестація, а також свої поетичні твори антикомуністичного спрямування.
У 1943 р. виїхав до Львова, у 1944 р. – до Відня. З 1945 р. мешкав в Ауґсбурзі (Німеччина), де відновив діяльність літературно-мистецького та наукового товариства при Українському Комітеті, до якого входили діячі української літератури, мистецтва та науки на еміграції. Комуністичний режим СРСР знищив більшість скульптурної спадщини Сергія Жука у Києві, а його ім’я – на десятиліття піддав забуттю.
Помер 1 квітня 1969 року в Ауґсбурзі.
Представництво Українського інституту національної пам’яті у Полтаві
Управління освіти, культури, туризму, молоді та спорту Кобеляцької міської ради
Додати коментар