Блог: УІНП
Автор: УІНП
25 травня 1926 року більшовицький агент підло і підступно вбив провідника визвольного руху, уродженця Полтави Симона Петлюру.
У 1924-1926 роках більшість керівництва Української Народної Республіки жили у країнах Європи. Радянські чекісти проникали в їхнє оточення і вони досить легко перехоплювали найпотаємнішу кореспонденцію. В їхньому розпорядженні опинилися десятки листів Голови УНР Симона Петлюри та прем’єр-міністра Андрія Лівицького. Їх оприлюднив архів зовнішньої розвідки. З документів стає відома причина вбивства політика — зв’язки із лідером Польщі Юзефом Пілсудським.
У листі за 10 лютого 1926 року Лівицький з Варшави інформував Петлюру, що в Польщі готується державний переворот. Його наслідком стане прихід до влади маршала Юзефа Пілсудського, давнього приятеля і союзника Петлюри. Додавав, що з групою Пілсудського налагодив тісний контакт і той обіцяє допомогу українцям в боротьбі з більшовиками та відновлені незалежності УНР. Лист Лівицького чекісти зафіксували у себе: «Мы все-таки считаем, что победа будет за Пилсудским, поэтому нами своевременно были предприняты шаги для установления тесного контакта нашего центра с группой маршала Пилсудского. Тут следует принять во внимание, что как маршал Пилсудский, так и его единомышленники стоят за независимость украинской народной республики и за договор польской республики с УНР. Правительство польской республики приняв тезисы Пилсудского прийдет на помощь в борьбе за освобождение Украины и обеспечит ей государственную независимость».
У травні 1926 року в Польщі відбувається державний переворот. Країну очолює Юзеф Пілсудський. В польських і українських політичних колах починають говорити про відновлення союзу Пілсудського-Петлюри і новий похід проти «совєтів». Чекісти про це знають. Симон Петлюра для них стає ще більш небезпечним супротивником. Це підштовхує їх до фізичної ліквідації політичного опонента.
25 травня 1926 року близько 13 години Симон Петлюра йде обідати до невеликого ресторану «Бульйон-Шартьє» на вулиці Расін — за кількасот метрів від готелю. Виходить з нього через годину. Зупиняється і розглядає книжкову розкладку магазину на розі вулиці Расін і бульвару Сен-Мішель. До нього підходить і розстрілює з револьвера Самуїл Шварцбард. Із семи випущених вбивцею куль, п’ять потрапляють в тіло. Нападник здається поліцейському, який прибігає на місце пригоди. За іншою версією, його спочатку хапають перехожі, які хочуть влаштували самосуд, але потім передають поліцейському.
Агенти закордонної розвідки УСРР в різних країнах збирали всю наявну інформацію про вбивство Симона Петлюри. Співробітник Одеського окрвідділу ГПУ з Кишинева 3 червня 1926 року доповідав: «За день до моего отъезда из Кишинева из Парижа была телеграмма о том, что среди дня на улице некий Шварцбур тремя выстрелами из револьвера убил Семена Петлюру. На другой день в Кишиневской газете был некролог».
В донесенні з Одеси за 7 червня, підготовленому на основі публікацій румунської й французької преси, відтворена з невеличкими огріхами картина вбивства: «Петлюра с женой и дочерью жил в Париже. Обедал всегда в скромном ресторане со своей семьей. В роковой для него день он был без жены, так как последняя была больна. Когда Петлюра шел после обеда, к нему подошел неизвестный и спросил: «ты Петлюра» — «Да Петлюра», «ну так защищайся» и сказав это неизвестный выстрелил в атамана, который упал, после чего незнакомец пустил еще около 4-5 пуль в лежавшего уже Петлюру. Петлюра только успел сказать: «Ради бога довольно». Был отправлен в госпиталь, где после двух часов скончался. Убийца был схвачен толпой, его начали избивать и вероятно убили бы, если бы не подоспела полиция. В таком духе описывают газеты смерть Петлюры».
Cмертельно пораненого, але ще живого Петлюру відвезли до найближчої клініки «Шаріте», де він невдовзі помер. Відспівували Симона Петлюру в румунській православній церкві св. Архангелів, що неподалік готелю. Дотепер збереглися і діють ресторан, готель, книжкова крамниця й румунська церква. А приміщення лікарні, де помирав Петлюра, з 1942 р. належить українській громаді — тут діє греко-католицька церква св. Володимира, поруч з нею встановлений пам’ятник Тарасу Шевченку. Обабіч від входу в церкву встановлені мармурові таблиці, із текстами французькою й українською мовами, які сповіщають, що саме тут завершилося земне життя Голови Директорії УНР та Головного отамана військ і флоту УНР.
30 травня 1926 року Симона Петлюру поховали на цвинтарі Монпарнас, одному з найпрестижніших в Парижі. Свій останній спочинок там знайшли президент Франції Поль Дешанель, письменники Гі де Мопассан та Жан-Поль Сартр, поет Шарль П’єр Бодлер й десятки інших всесвітньо відомих діячів.
Віддати шану Голові Директорії та Головноу отаману військ УНР в Париж приїхали лідери уенерівської еміграції Андрій Лівицкий, Валентин Садовський, генерал Володимир Сальський та делегати українських громад в країнах Європи та Америки. Показовою була присутність на похороні польського військового аташе полковника Клеберга, що представляв Юзефа Пілсудського, посланців французького і чеського урядів. «Факт смерти Петлюры произвел в рядах пилсудчиков большое впечатление. Пилсудский выразил свое соболезнование через своего адъютанта, Андрею Левицкому, в котором говорит, что «Польша не забудет помощи украинского народа, полученной в критический для нее момент», — відзначається в одному з чекістських донесень.
«З часів 1917-1918 рр. не було ще події, яка б так незвичайно схвилювала все українство, — писав в листі до Лідії Шишманової, доньки Михайла Драгоманова, дипломат Олександр Шульгин, голова Міжорганізаційного комітету з вшанування пам’яті Симона Петлюри 2 липня 1926 року. — Люде страшенно оплакували і оплакують С.В.; який втілював в собі ідею української державности і боротьби за неї. І на другий же день після вбивства сталося щось невидане серед еміграції: всі об’єдналися. До нас прийшли і шаповалівці, і галичани. Утворено в Чехословатчині Комітет по вшануванню пам’яті і обороні чести С.В. Петлюри! До нього приєдналися 103 організації! — Мене як Голову Комітету делеговано було на Похорон — Це було щось знов незвичайне: в Парижі ми лічили 200-300 свідомих українців, але на похорон прийшло кілька тисяч. І якби Ви бачили з якою побожністю схилялися вони перед труною. З усіх кінців світу телеграфично замовлено було вінки з чудесних квітів жовто-блакитних, було багато французів, кавказців, поляків. На цвинтарі Mont Parnasse промов не було, заспівали тільки «Заповіт», який справив серед цих обставин колосальне вражіння. Мої приятелі, старі французи — письменники і політики говорили, що такого похорону вони ще не бачили і що навіть похорон Віктора Гюго справляв меньш зворушуюче вражіння, ніж ці щирі, величні і мовчазні проводи».
Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України оприлюднив на своєму сайті понад 5 тис. сторінок архівних документів. Серед них багато матеріалів всесоюзної та української закордонної розвідки за 1925-1932 роки. Вони стосуються української політичної еміграції в країнах Західної Європи: донесення агентури, спецповідомлення, інформаційні довідки, документи українських органів влади, громадських організацій та діячів. Значна частина матеріалів стосується Голови Директорії та Головного отамана військ та флоту УНР Симона Петлюри — повідомлення про вбивство, донесення про настрої серед української та російської еміграції, стеження за уенерівськими діячами, які брали участь в підготовці до судового процесу над вбивцею Самуїлом Шварцбардом. Є інформація про зміст документів, зібраних уенерівцями для судового процесу. Це дозволило адвокатам Шварцбарда підготувати стратегію захисту і зібрати контраргументи, які б сіяли сумніви у достовірності української версії. На основі даних розвідки готували відверті маніпуляції думкою присяжних-французів, котрі були мало обізнані з перебігом подій недавньої історії України.
Ярослав ФАЙЗУЛІН, кандидат історичних наук, начальник управління наукового забезпечення політики національної пам’яті Українського інституту національної пам’яті
Додати коментар