Уявна незалежність
Колонка редактора
За кілька днів після виходу в світ цього номера газети наша країна святкуватиме одне з найбільших державних свят — День незалежності України. Гарний привід для всіх справжніх патріотів зайвий раз покласти руку на серце, постояти під звуки державного гімну та випити національного напою — горілки. У містах та містечках, типу наших Нових Санжар та Кобеляк, обов’язково по команді зберуть незалежних українців та проведуть урочисті мітинги. Пролунають гучні промови, переповнені високими та пафосними словами. Комусь подякують, когось обов’язково нагородять. А потім усі разом у тісному колі — відзначать. І за усіма цими веселощами напевно забудуть про головне. Про те, що насправді ніякої незалежності не існує…
Звичайно ж, тільки за одну цю фразу кожен поважаючий себе патріот повинен би був повісити автора на жовто-блакитному прапорі або ж заколоти тризубом. Але не варто поспішати. Автор просто аналізує факти. Адже, якщо вірити Інтернет-енциклопедії Вікіпедія, «Незалежність — можливість приймати самостійні рішення, які підкорюються власним бажанням та інтересам і не потребують зовнішніх вказівок та наказів». З цього погляду за останні дев’ятнадцять років Україна навіть не наблизилась до справжньої незалежності. Адже протягом усіх цих років керівництво нашої держави приймало ті рішення, які були вигідні кому завгодно, тільки не пересічним українцям. Ми вперто шукали собі старшого брата в особі то сусідньої Росії, то далекої Америки, то близької, але не зрозумілої нам, Західної Європи. Залежно від особи президента в Україні постійно і ретельно переписують історію. Знову-таки, на догоду комусь. Це називається незалежною політикою.
Натомість за цією бурхливою діяльністю ніколи подбати про щось дійсно важливе. Наприклад, про такий визначальний фактор для кожної незалежної держави, як її мову. Адже наша мелодійна і співуча українська після дев’ятнадцяти років уявної незалежності не перестала вважатися мовою села. Адже жителі великих (і маленьких) українських міст, як говорили, так і говорять російською. Більше того, вони не бачать у цьому нічого поганого. Це називається незалежною мовною політикою.
Непогано було б подбати керівникам держави і про наших сільгоспвиробників, яких завжди хвалять, якими незмінно пишаються, але яких чиновники регулярно ставлять у відповідну позу. Адже це тільки у нашій незалежній і вільній Україні при рекордних врожаях пшеницю імпортують з-за кордону. А фермерам потім доводиться продавати своє зерно за копійки. Це називається незалежною економікою.
У кінці хочеться все-таки зазначити: автор обома руками «за» незалежність України. Тільки за справжню, а не уявну.
І наостанок, як кажуть, в тему, хочеться пригадати старий політичний анекдот:
— Яка країна у світі є найбільш незалежною?
— Монголія.
— А чому?
— А тому, що від неї нічого не залежить.
За кілька днів після виходу в світ цього номера газети наша країна святкуватиме одне з найбільших державних свят — День незалежності України. Гарний привід для всіх справжніх патріотів зайвий раз покласти руку на серце, постояти під звуки державного гімну та випити національного напою — горілки. У містах та містечках, типу наших Нових Санжар та Кобеляк, обов’язково по команді зберуть незалежних українців та проведуть урочисті мітинги. Пролунають гучні промови, переповнені високими та пафосними словами. Комусь подякують, когось обов’язково нагородять. А потім усі разом у тісному колі — відзначать. І за усіма цими веселощами напевно забудуть про головне. Про те, що насправді ніякої незалежності не існує…
Звичайно ж, тільки за одну цю фразу кожен поважаючий себе патріот повинен би був повісити автора на жовто-блакитному прапорі або ж заколоти тризубом. Але не варто поспішати. Автор просто аналізує факти. Адже, якщо вірити Інтернет-енциклопедії Вікіпедія, «Незалежність — можливість приймати самостійні рішення, які підкорюються власним бажанням та інтересам і не потребують зовнішніх вказівок та наказів». З цього погляду за останні дев’ятнадцять років Україна навіть не наблизилась до справжньої незалежності. Адже протягом усіх цих років керівництво нашої держави приймало ті рішення, які були вигідні кому завгодно, тільки не пересічним українцям. Ми вперто шукали собі старшого брата в особі то сусідньої Росії, то далекої Америки, то близької, але не зрозумілої нам, Західної Європи. Залежно від особи президента в Україні постійно і ретельно переписують історію. Знову-таки, на догоду комусь. Це називається незалежною політикою.
Натомість за цією бурхливою діяльністю ніколи подбати про щось дійсно важливе. Наприклад, про такий визначальний фактор для кожної незалежної держави, як її мову. Адже наша мелодійна і співуча українська після дев’ятнадцяти років уявної незалежності не перестала вважатися мовою села. Адже жителі великих (і маленьких) українських міст, як говорили, так і говорять російською. Більше того, вони не бачать у цьому нічого поганого. Це називається незалежною мовною політикою.
Непогано було б подбати керівникам держави і про наших сільгоспвиробників, яких завжди хвалять, якими незмінно пишаються, але яких чиновники регулярно ставлять у відповідну позу. Адже це тільки у нашій незалежній і вільній Україні при рекордних врожаях пшеницю імпортують з-за кордону. А фермерам потім доводиться продавати своє зерно за копійки. Це називається незалежною економікою.
У кінці хочеться все-таки зазначити: автор обома руками «за» незалежність України. Тільки за справжню, а не уявну.
І наостанок, як кажуть, в тему, хочеться пригадати старий політичний анекдот:
— Яка країна у світі є найбільш незалежною?
— Монголія.
— А чому?
— А тому, що від неї нічого не залежить.
20 серпня 2010, 12:35 | Полтавщина | Редакційна
Додати коментар